Киевлянин

Церква Успіння Богородиці Пиригощі




Церква Успіння Богородиці Пирогощої була збудована на Подолі, давньоруське "Подоль" або староукраїнське "Подольє" - нижня частина міста, міський район, розташований в прибережній низовині.

Фундатором церкви Пирогощі був князь Мстислава, син Володимира Мономаха, котрий за літописними згадками: "У літо 6639 (1131) з аклади церкву Мстислав святая Богородиця Пирогоща".

Будівництво храму било закінчене в 1135 році, вже після смерті князя Мстислава (1133), під час великого княжіння його брата Ярополка: "Тому літі (6644) церква Пирогощі здійснена бисть".

Є декілька гіпотез походження назви церкви. При цьому одні дослідники виводили назву церкви з назви ікони, що була списком ікони Влахернського монастиря в Константинополі Одигітрії Баштової, де було зображено Богоматір в оточенні семибаштових стін Влахернського монастиря, інші навпаки: "Пирогоща" похідне від грецького слова - баштова.

Довгий час дискусійним залишлося питання про місцезнаходження церкви Пирогощі. Висловлювалися самі різні здогадки і припущення. Церкву Богородиці Пирогощі не раз намагалися ототожнити з тими або іншими давніми підмурівками, які знаходили в різних частинах стародавнього Києва. Більшість дослідників розміщували Пирогощу в Верхньому місті.

Першим, хто почав ототожнювати подільську Успенську церкву, з Пирогощою, був П. Лебедінцев. Після спеціальної роботи студента Києво-Подільської духовної академії Антоніна, присвяченої Успенській церкві, (1890),. та статті І. І. Малішевського (1891) питання про місцезнаходження древньої церкви Богородиці Пирогощі було вирішено остаточно. Вона стояла на подільському торжищі і в більш пізній час стала називатися Успенською. Це твердження прийняте більшістю сучасних дослідників історичної топографії давнього Києва.

Церква Пирогощі відноситься до типу шестистовпних тринавово триапсидних хрещато-баневих храмів. Її внутрішні розміри 14,24 х 21,69 м., ширина стін 1,36-1,50 м. Стіни споруди були складені повністю з плінфи. Церква одна з перших у Києві, котра зводилась в новій техніці порядкового мурування, що прийшла на зміну opus mixtum. Очевидно, що її підлога була викладена шиферними плитами, оскільки в деяких частинах споруди була виявлена спеціальна підготовка під плити підлоги. Шиферними плитами були викладені пороги входів в церкву (їх було три - центральний, західний, і два бокових). Віконні отвори були у площині північної і південної стін, в місцях їх примикання до бічних апсидів.

За архітектурним типом вона близька до Кирилівської церкви в Києві, Успенського (Геогіївського) собору в Каневі та Борисоглібського собору в Чернігові.

Під час монголо-татарської навали церква Богородиці Пирогощі розділила долю більшості київських храмів. Вона була розорена і довгий час залишалася в запустінні. Часткове відновлення церкви відноситься до часу княжіння у Києві Симона Олельковича. В 1613-1614 роках церкву реконструкцію церкви проводив італійський архітекторв Себастіано Браччі.

В цей же час, коли з 1613 по 1633 роки собор святої Софії знаходився в руках уніатів, церква Богородиці Поригощі стає кафедральним собором київських православних митрополитів.

Наприкінці 1770-х років церква перебудовується і стає п'ятибанною знаменитим київським архітектором І. Григоровичем-Барським, котрий після своєї смерті був в ній похований.

Після пожежі 1811 року було знято чотири бічні бані і перебудовано за проектом відомого архітеткора А.Меленського, що надало церкві неокласичного стилю. 1835 році було розібрано її дзвіницю й надбудовану нову дзвіницю над головним входом в стилі російського ампіру.

В 1934 році церква знову починає бути кафедральним собором Української православної церкви.

Церква Успіння Богородиці Пирогощі знесена в 1935 році.

Внаслідок археологічних дослідженнь пам'ятки в 1975 році, котрі тривали до 1980 року було повністю розкрито план церкви та отримано нові дані про архітектурний вигляд, конструктивні особливості й інтер'єр церкви.

Рішення про відбудову церкви було ухвалено в 1989 році. Будівельні роботи розпочалися у вересні 1996 року й завершені в березні 1998 року. Авторами проекту були професор Ю.С. Асєєв, архітектори В.П.Шевченко і В.Ф Отченашко. Освячена на Великдень 1998 року.

Використані матеріали сайту www.pamiatky.org.ua