Я люблю Киев

КИЕВСКИЙ ФОРУМ
КУЛЬТУРНОГО ОБЩЕНИЯ
FORUMKIEV.COM
Правила Новое Вопросы Ссылки
КИЕВ ПОГОДА ИСТОРИЯ ТУРИСТУ
N-728-MI-2
Вернуться   Киевский форум > Политический форум > Исторический форум

Міф про миролюбиву Московію. Заповіт Петра І.

Ответ
 
Опции темы Опции просмотра
Старый 26.07.2010, 15:59   #16
Київська русинка
 Аватар для лесана
IP:
Сообщений: 3,922
"Спасибок": 4,528
Очки репутации: 0
Мнения: 6511
Доп. информация
- Автор темы - По умолчанию Re: МІФ ПРО МИРОЛЮБИВУ МОСКОВІЮ. ЗАПОВІТ ПЕТРА І.

Цитата:
Сообщение от Полковник Посмотреть сообщение
А я их не искал, ни хороших ни плохих, мне это совсем не нужно, ибо я знаю в жизни, как в семье бывает все, и хорошее и плохое, а уж в тысячелетний истории тем более. Усвойте наконец-то эту непреложную истину и будет Вам счастье.


А какая разница, Вы и такие как Вы для меня на одно лицо критерий здесь один, извиняюсь, та чернь, которая идет из Ваших и вам подобных уст. Вы не способны видеть мир в цвете, для националистов-шовинистов все только в двух цветах, как мне вас всех жаль. Из ваших ртов определение для меня это высшая похвала. Еще раз большое спасибо за оценку моей работы, продолжайте в том же духе.
Спілкування з опонентом включає в себе обмін аргументами, якщо аргументів немає, чесний противник визнає правоту співрозмовника, це загальноприйняті правила. Ви їх не бажаєте їх дотримуватись, бо не хочете приняти правду така як вона є. Що ж у мене аргументів досить і я продовжую:
1914 p. Заборона московською владою святкування на окупованій Московією частині Руси-України 100-річчя від дня народження Т.Шевченка.
1914 p. Заборона друкування книг, газет, журналів українською мовою в окупованій російською армією Галичині і на Буковині, розгром товариства «Просвіта», гоніння на Українську Церкву. Губернатор Галичини Бобринський заявляв: «Східна Галичина і Лемківщина — невіддільна частина єдиної великої Росії; на цих землях місцеве населення завжди було російське, тому їхня адміністрація має бути основана на російських началах. Я буду тут заводити російську мову, закон і порядки». Було організовано курси російської мови для вчителів, бо всі українські школи мали бути переведені на російську мову викладання, а для початку їх було просто закрито. Звільнили тих вчителів, які не могли або не хотіли нею викладати; вислали у московщину сто тисяч українців, головним чином вчителів, священників, вчених, активістів «Просвіти», Пласту та інших українських організацій. Багато українців загинуло по дорозі до Сибіру від голоду, холоду та хвороб. Коли брусиловські війська у 1914 році захопили Львів, козача команда відразу поскакала до бібліотеки Наукового товариства імені Т.Шевченка — і вона була знищена. Звертає на себе увагу той факт, що російська військова адміністрація в Галичині і на Буковині заборонила всю українську пресу, навчальні заклади тощо, однак вона не чіпала німецьких, польських, єврейських інституцій. Воістину дивна, на перший погляд, російська любов до України! А річ у тому, що «Український рух є для Росії більш небезпечним, ніж усі інші національні рухи, взяті разом», як писала газета «Киевлянинъ» у 1914 році.

1914 р. ЗАМЕТКА о докладе полтавского губернатора фон Богговута Министру внутренних дел о мерах против украинского народа 1914 р.: !
1. Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов.
2. На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно велкороссов.
3. Всякого учителя, проявляющего склон-ность к украинскому, немедленно устранять.
4. Составить правдивую историю малорусского народа, в которой разъяснить, что «Украина» — это «окраина» государства в былые времена.
5. Установить обязательные экскурсии уч-щихся всех учебных заведений в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев.
6. Совершенно не допускать общеобразовательных курсов для учащихся на украинском языке.
7. Обратить особое внимание на сельское духовенство и его политические убеждения. Благочинных назначать с особым разбором. Во главе епархий ставить архиреев исключительно великороссов, притом твердых и энергичных. Оказать самое крутое давление на тех из священников, которые заражены украинофильством. Епархиальных наблюда-телей за школами назначать исключительно из великороссов.
8. Обратить особое внимание на семинарии и ставить во главе их ректорами исключительно великороссов, удаляя других. Учебный персонал должен быть исключительно из великороссов. За семинарии нужно взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства.
9. Необходимо субсидировать некоторые газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе и т.д. с целью борьбы против украинцев. В газетах доказывать тождество великороссов с украинцами и объяснить, что малорусский язык образовался путем полонизации в прежние времена русского языка. Разъяснить, что «украина» означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было. Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного, и что малорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности.
10. Всеми способами искоренять употребле-ния названия «украина», «украинский».
11. Стараться, чтобы евреи не примкнули к украинскому движению, выселять их из сельских местностей, не образовывать новых местечек и мешать экономическому росту еврейства.
12. Вообще не допускать на разные должности людей, которые когда-либо хотя бы в отдаленном прошлом имели соприкосно-вение с украинским элементом. (Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації… -C.241–242.)
1915р. Зайнявши Галичину, московити палили українські бібліотеки та вивозили українські архіви.
1915 р. Відступаючи під натиском австрійсько-німецьких військ, московські окупани, як справжні ординці, вивозили з України мистецькі та культурні цінності, виганяли українців з осель, палили комори, оселі, збіжжя, знищували посіви, забирали худобу, перетво-рювали Україну на випалену землю.
1916 р. Закриття колоніальною владою «Просвіти» в Кам'янець-Подільському.

1917 р. Одна квадратна верста української землі давала в Московську казну 1023руб.49коп, така ж сама верста в Московії давала 451руб.63коп.
1917 р., 7 листопада Внаслідок контрреволюційного перевороту до влади в Московській імперії прийшли більшовики. Початок Геноциду (плано-мірного фізичного винищення) українців. За час комуністичної московської окупації загинуло понад 30 мільйонів наших співвітчиз-ників. Ще 10 млн. були виселені або змушені були покинути рідну землю. Русь-Україна планомірно заселялася московитами. За 70 років більшовизму кількість українців в Руси-Україні не збільшилась, а число москвинів зросло у п'ять разів. Для переліку злочинів комуністичних окупантів в Руси-Україні потрібен грубезний том. Вони нищили все, що за духом або змістом було національним, українським. Тому більшість злочинів буде подано інтегрально, в цілому, особливо в період між 1917–1953 pp.
1917р., грудень Отримавши нищівну поразку на 1-му Всеукраїнському з'їзді Рад у Києві, більшовики, агенти Москви в Руси-Україні, переїздять до Харкова, де проголошують «Українську республіку Рад» та створюють «уряд» України, більшість в якому складали не українці і який опирався на інтервентів. (З понад 3000 делегатів 1-го Всеукраїнського з'їзду Рад більшовиків було 83, з них лише 27 не погодилися з рішеннями з'їзду й перебралися з Харкова).
Москалям треба було «возвратіть Украіну Россії. Без України нет Россії. Без украінского угля, железа, руди, хлеба, солі. Чорного моря Россія существовать не может: она задохньотся, а с ней і советская власть, і ми с вамі», — повчав Троцький своїх головорізів, у черговий раз відправляючи їх убивати українців, грабувати Україну та насаджувати окупаційний устрій під виглядом «совєтсткой власті». До Першої світової війни Україна займала перше місце в світі щодо вивозу пшениці та ячменю, а її участь у експорті цих культур з імперії в 1909–1913 pp. становила 98 %; у 1913 p. Україна видобувала кам'яного вугілля 25,3 млн. тон, а Московія — 3,8 млн. тон; залізної руди — 7 млн. тон, а Московія — 2,2 млн. тон. (В.Кубійович. Цитовано за В.Лизанчуком, с.164).
На теренах Руси-України, куди під вивіскою «українського радянського уряду» увірвалися москалі, установлюється жорстокий терор, закриваються українські школи та культурно-освітні установи, знищуються свідомі українці.
1917–1960рр. В Україну переселилося понад 6 мільонів московитів.

Після 1917 року група московських утікачів-професорів на чолі з проф. Петром Савицьким, боячись втрати імперії в Європі, почали закладати ідеологічно-правові основи свого панування в Сибіру.
Вони обгрунтували теорію, що Московщина є цілковито природньою історичною спадкоємницею політичного та ідейного капіталу Чингіс-хана. Їхній клич був:
«Москвини, обличчям до Азії».
Квітень 1918р. Сталін надсилає В.Затонському записку-вказівку, в якій визнає, що Ростов і Таганрог є українськими містами, а також те, що більшовицький «український уряд» -то лише «гра на публіку»: «Я рішуче протестую проти Вашої політики втягування Донської области у війну з Німеччиною… Ми всі тут вважаємо, ЦВКУк повинен, морально зобов'язаний залишити Таганрог та Ростов. (За Брестським договором, москалі зобов'язані були вийти з усіх окупованих ними теренів України й передати владу Центральній Раді). Досить гратися в уряд і Республіку, здається досить, пора кинути гру.» (С.Королівський, Укр. іст. журн. № 5, 1963).
«1-й — учредительный — съезд КП(б) Украины состоялся 5 -12 июля 1918 года в Большом театре в Москве и все руководящие «украин-ские» коммунисты были привезены в Украи-ну В ОБОЗЕ КРАСНОЙ АРМИИ, причем подавляющее большинство из них были даже не марионетки-малороссы, а чисто московские люди, либо «интернационалисты». (Коваленко В. Сосед с камнем за пазухой: В каких случаях национальное меньшинство становится пятой колонной? // «Дружба народов», М., 1995, ч. 10, С. 161–172,)
1918 р. Знаючи, що М.Грушевський має багато історичних документів, москвини розстріляли з гармат його будинок і спалили те зібрання.

1918 р. У Маріїнському парку Києва московськими військами під командуванням Муравйова було розстріляно 200 учнів(дітей) гімназій і училищ лише за те, що вони значились у списках українських юнацьких організацій.
7.01.1918 р. Наступ більшовицьких військ під проводом В.Антонова-Овсієнка на Лівобережжя та Південну Україну.
19.01.1918 р. Війська Муравйова захопили Полтаву. Зміст висланої до Москви телеграми: «Я наказав винищити захисників місцевої буржуазії…».
1918р. лютий-березень Виконуючи вказівки В.Леніна щодо відправлення на Північ хліба так звані «про-довольчі загони» вивезли із Херсонської губернії до Росії 1090 вагонів хліба.
1918 р. 28.02. Спеціальна урядова постанова забороняла викладання релігії в школах, хоча дозволялось її вивчати приватне.
1918 р.17–22.10. У Москві відбувся II з‘їзд КП(б)У, який наголосив об‘єднання України з Росією. Від імені політбюро ЦК РКП(б) Л.Камєнєв заявив на цьому з‘їзді, що у Фінляндії, Польщі та Україні «гасло самовизначення націй перетворилось на зброю контрреволюції».
1918 р. Звіряча розправа московсько-більшовицьких військ з 300 українськими героями — київськими гімназистами та студентами, що під Крутами стали на захист своєї Вітчизни Руси-України. Майже всі юнаки полягли геройською смертю на полі бою, або були захоплені в полон і розстріляні. Перед розстрілом гімназист Григорій Пипський почав співати «Ще не вмерла України…», а за ним усі приречені на смерть.
1918 р. Більшовик Зінов'єв заявляє, що «…соціал-демократія — крило фашизму», і оприлюднює більшовицькі плани знищення 10 млн. чоловік. Плани щодо нищення, як завжди, більшовики перевиконують, головним чином за рахунок українців.
1918 р., 26 січня Захопивши Київ, московсько-більшовицькі інтервенти за кілька днів знищили 5 тис. осіб, які розмовляли українською мовою, носили український національний одяг або у кого в хаті висів портрет Т.Шевченка…
«…Влада в Києві встановлена при допомозі багнетів і передана советам України» (телеграма Леніну від командувача московсько-більшовицькими військами Муравйова, колишнього жандармського полковника царсь-кої армії, 9 лютого). Захопивши Одесу, цей же душогуб вимордував понад 10 тис. осіб. 17 лютого сам Ленін подякував катові українського народу Муравйову «за братську допомогу Україні»: «… Ми ні на хвилину не маємо сумніву, що доблесні герої визволення Києва виконають свій революційний обов'язок».
Як виконувався «революційний обов'язок» і в чому він полягав, пізніше розповів В.Затонський, член окупаційної більшовицької адміністрації («уряду») України в той час. «… ті самі червоногвардійці, що ненавиділи Петлюру й разом з тим все українське» (дякуємо за відвертість, товаришу Затонський)… Розстрілювали всіх українців підряд незалежно від того, підтримували вони Ц.Р. чи були її противниками). Але об'єктивно оті, хто за українське слово розстрілював — от хто фактично збудував Радянську Україну (В.Затонський, «Національна проблема на Україні». Цитовано за М.Береславським «Хто і як встановлював совєтську власть на Україні», Львів, 1992 р., с.12).
Яке будувало, таке й збудувало. «Будівниц-тво» Рад. України розпочалося з розстрілів українців та масових грабежів, а закінчилось трьома голодоморами, суцільним терором та виселенням населення. А ось свідчення очевидця тих подій в Україні письменника В.Короленка, який мешкав тоді у Полтаві. 6 бере-зня 1918 р. він записав у щоденнку: «…Убийства, грабежи… Большевик — это наглый «начальник», повелевающий, обыскивающий, реквизирующий, часто грабящий и расстреливающий без суда и формальностей…». 30 березня: «… Большевики обстреливают город. Зачем? В этом — весь большевизм. Все не большевистское — враги. Весь остальной на-род для них — ничто…». 13 травня 1919 р.: ««Комуния» встречает всюду ненависть. 13 квітня 1920 р.: «… если есть что-нибудь несомненное в нынешнем положении, — то это прямая ненависть деревни (всей) к коммунистам». 25 травня 1921 р.:»… Коммунизм лицемерен до мозга костей… Ясно, что дальше так идти неможно, и стране грозят неслыханные бедствия. Первой жертвой их явится интеллигенция. Потом городские рабочие. Дольше всех будут держаться хорошо устроившиеся коммунис-ты и Красная Армия… (як показав хід історії, не більше 16 років). Мы только еще у порога таких бедствий, перед которыми померкнет все то, что мы испытываем теперь… (І справді значно страшніше було попереду). Ему (москалеві) нужно еще учиться, а не учить других…».
1918–1920 pp. Масові розстріли військово-полонених. Початок виселення українців у створенні місця масового ув'язнення, концтабори і винищення населення. Концтабори були створені декретами РНК Московії від 5 вересня 1918 р., ВЦВК- від 15 січня та 17 травня 1919 р. для масового ув'язнення та знищення населення, спочатку учасників визвольної боротьби, незадоволених та заможних верств (головним чином «куркулів»), а згодомусіх інших. «… необхідно звільнити Радянську Республіку від класових ворогів шляхом ізоляції їх в концентраційних таборах» (Декреты Сов. власти, т.З, М., 1964 р., с. 291). «Ми повинні карати на смерть не лише винних. Страта невинних вражає маси», зая-вив у вересні 1918 р. М.Криленко, який пізніше став прокурором та Міністром юстиції Москвинсько-більшовицької імперії. «Нещад-не придушення куркулів, цих кровопивців, вампірів, грабіжників народу. Смерть їм!» — істерично верещав В.Ленін у серпні 1918 р. (ПЗТ, т.38, с.38–40).
1918–1921 pp. «За час перебування в Києві (з 7 лютого по 31 серпня 1919 p.) більшовики не тільки зруйну-вали багато будинків, але також знищили без-цінні культурні, мистецькі, архітектурні та інші надбання, та, окрім того, вимордували тисячі ні в чому не винних людей. Серед них, в першу чергу, інтелігентів, священників, науковців, монахів і монахинь, власників будинків, крамниць, промисловців, купців тощо.
Вже по кількох годинах перебування комуністичних посіпак у Києві негайно почалися масові арешти, допити, грабунки, г’валтування жінок, підпали, руйнування будинків, церков, музеїв, книгозбірень, а також жахливі муки різних тортурованих, що, як правило закінчувались розстрілами. «Чрезвичайка» насильничала не лише у Києві чи інших українських містах, а й у сільських округах. Пограбувавши міста, більшовицькі банди йшли на села, нещадно грабуючи й знищуючи все. Ці дикі оргії викликали опір селянства.
Тож каральні загони «Червоної (очевидно, від крови жертв) Армії» винищували не лише повстанців, але й цілі села та їхніх мешканців… засудженого, голого, клали на велику колоду зі звисаючою головою, а кат ударом довбні відбивав йому голову (Р.Нілостністський. Криваве сп'яніння більшовизму. 1925 р. Німеччина. Цитовано за кн.Ю.Борця)… У Києві пошепки передавали улюблений наказ Рози Шварц, який так часто лунав у кривавих катівнях надзвичайок, коли нічим вже не можна було утамувати жахливі крики мордованих: «Заткни йому пельку розтопленим оловом, щоб не верещав, як порося…» І цей наказ виконували з букваль-ною її точністю… У Миколаєві з наказу чекіс-та Богбендера живих людей замуровували у кам'яних стінах …Часто практикувалось здирання шкіри з живих людей. З цією метою їх кидали в окріп, робили надрізи на шиї та нав-коло кистів рук і обценьками здирали шкіру, а потім викидали на мороз. Цей спосіб засто-совувався у Харківській надзвичайці… (Н.Жевахов, Сербія, 1928 р. Цитовано за книгою П.Пересвета «Враги». Москва, 1993).
1919 р. Після завоювання України більшовиками — національне знищення свідомої частини населення та заборона всіх українських літературних, драматичних та усних творів, серед яких лише українських народних пісень — багато тисяч.
1919 р. лютий Голова уряду Української Радянської республіки інтернаціоналіст Х.Раковський заявив, що визнання української мови як державної було б «реакційним» заходом, від якого виграли б лише «куркулі» та «націоналістична інтелігенція».
1919 р. березень Під тиском більшовицької Росії приймається Конституція Радянської України і спеціально наголошується: «Українська Соціалістична Радянська Республіка заявляє про свою тверду рішучість увійти до складу Єдиної Міжнародної Соціалістичної Радянської Республіки, як тільки створяться умови для її виникнення».
11.02.1919 р. В.Ленін дає вказівку реквізувати (без відшкодування) в українських селян хліб — понад норму споживання. Наслідком такої політики протягом квітня-липня вибухнуло коло 300 селянських повстань.
1917–1959рр. Загальні людські втрати в СРСР перевищили 110млн.осіб. З них 66млн.700 тисяч було страчено в мирний час.
1919–1921 pp. Кожна інтервенція москальських окупантів супроводжується негайним тотальним погра-буванням Руси-України. 17 лютого 1919 p. окупанти видають постанову про організацію маршрутних поїздів для вивезення хліба, цукру, солі та вугілля з України. В першій поло-вині 1919 p. планувалося вивезти 50 млн. Пу-дів хліба. «Якщо не підвезете до 1.VI — ми пропадемо всі», писав Ленін О.Шліхтеру у березні. План пограбування на 1919 р. перед-бачав вивезти з України 130 млн. пудів хліба, на 1920 р. — 160 млн. Апетити зростають. Звертаючись до командувача окупаційними військами в Україні М.Фрунзе головний кат Ленін писав 18 травня 1921 р.: «Тепер головне питання всієї Радянської влади, питання життя й смерти для нас — зібрати з України 200–300 мільйонів пудів». Порівняйте: за звільнення України від більшовицьких окупантів в 1918р. німці мали отримати 60 млн. пудів, а встигли вивезти лише 10 млн. А скільки було галасу про пограбування України німецькими окупантами!
1919 р. 13 червня денікінці вбивають голову Кубанської Військової Ради Миколу Рябовола, а 7 листопада — священника І.Калабухова. Обидва були українськими патріотами й домагалися створення фронту спільної боротьби козаків Дону, Терека, Кубані та матірної України проти більшовиків. Але ненависть Денікіна та москалів з Добровольчої армії до українців була більшою, ніж до більшовиків.
1919 р. (травень-серпень). Захоплення Києва та окупація України денікінцями.
1918 р. Був убитий художник О.Мурашко.

1919 р. Був убитий професор М.Плевака.

1920 р. Призначений з Москви директор всіх Київських гаїв Д.Сєлєзньов наказав вирубати парк П.Могили знову.

1920 р. Був убитий міністр УНР І.Стешенко.

1920 р. Був убитий представник одного із славетних українських родів Л.Симиренко, який написав велику працю про українське садівництво. Московський рільничій інститут запросив його на посаду професора, але він відмовився, небажаючи працювати на Московщину. Це коштувало йому життя.
1920–1922 pp. Звіряче придушення комуністами селянських повстань у Східній та Південній Україні. «Викочувались кулемети, установлювались гармати, відгвинчувались балони з удушливим газом… і часто ні в кого навіть спитати, що було в тім селі? Ні жінок, ні дітей, ні стариків» — по гвардійські вихвалявся Генріх Ягода. Український селянський рух комуніс-ти вважали небезпечнішим, ніж рух білогвар-дійців.
15.07.1920р. Спеціальна деректива Л.Троцького агітаторам, які відправлялись в Україну із такою порадою: «…Ні на хвилинку не забувайте, що Україна мусить бути нашою. А нашою вона буде лише тоді, коли стане радянською, а Петлюра буде назавжди вибитий із пам‘яті народу».
1921 р. Москвою був таємно вбитий український композитор М.Леонтович.
1921 p. Під містом Базаром (на Житомирщині) за наказом Котовського та Фріновського ко-муністи розстріляли 359 полонених українських вояків. «Коли їх поставили над довжелезною ямою, коли у груди їм націлились кулемети, почувся голос комісара: «Кто хочет служить в Красной Армии, два шага вперед!..» Завмерли на мить довгі ряди вояків у нерішучости… Ось-ось похитнуться слабші, і станеться найганебніше-зрада. Але тут почу-вся гучний, твердий голос козака Степана Щербака: «Ми служимо тільки Україні!..» А із сотень дужих грудей майже одностайно-«Ще не вмерла України…» — Агоонь! — заволав оскаженілий комісар. «Падали, падали під кулями, але ті, хто ще стояв, продовжували співати…» (Б.Тимошенко. Другий зимовий похід. К., Фундація ім.О.Ольжича, 1995, стор.10).
1921–1922 pp. Перший, московський, за всю історію Руси-України голод, як наслідок пограбування селянства московськими окупантами. Хлібоза-готівельні плани визначалися за принципом найбільшого вилучення хліба з українських селян з метою забезпечення зерном неврожайних москвинських губерній. Зокрема, на Запоріжжі за пропозицією голови ЦСУ Московії П.Попова, збирався продподаток, розмір якого дорівнював валовому збору. Загинуло два мільйона українців. «Після планово проведеного голодомору практично обезлюдніли більшість волостей і уїздів Таганріжжя, Донеччини, Запоріжжя, Херсонщини, Миколаївщини, Одещини» (Віктор Шкуратюк, 1993 р.).
1921–1922 pp. За вказівкою з Москви в Руси-Україні винищено біля 150тис. українців -учасників національно-визвольної боротьби.
1921–1930 pp. Московські окупанти та промосковські шовіністичні сили в Україні чинять шаленний опір відродженню української мови та українських культурних традицій, яке пустило глибокі коріння в 1917–1919 роках. «…Зачем возрождать допетровскую епоху, зачем гальванізіровать украінскій язик, которий покрился уже прахом», повчав у Запоріжжі москвинський письменник Ф.Гладков. «Признання української мови як урядової могло би озна-чати панування української буржуазії та куркульства», писав голова «українського уряду» Х.Раковський.
1922 р. Голова ВЧК Ф.Дзержинський дає наказ виловити українських дітей-сиріт і знищити. Баржі з сиротами були затоплені у Чорному морі. (Віктор Шкуратюк, 1993 р.).
1922 р. Більшовицька влада ліквідувала «Просвіту» в Руси-Україні, на Кубані, в Зеленому Клину (Далекий Схід) та інших українських поселеннях в Московській імперії.
1922 р. В.Ленін підписує «Декрет об изъятии церковных ценностей». 3 розбоєм, який після цього почався, не зрівняються і найстрашніші навали монголів. Повний перелік вкраденого, вивезеного, знищеного займе кілька сот сторінок. Ось незначна частина того, що вони забрали лише з Києво-Печерської лаври: срібні золочені царські врата з двох церков; 54 Євангелії у срібному та золотому оздоблені, обсипані коштовностями; 20 напрестольних хрестів (один з них золотий-дарунок гетьмана І.Мазепи, вагою 7,5 кг); 18 ручних хрестів, деякі з чистого золота вагою по 2 фунти, прикрашені діамантами та іншими коштовними каміннями; більше 50-ти срібних та позолочених святих чаш (дари царів та гетьманів); 8 срібних та позолочених дарохранительниць високої художньої роботи та вартости (одна з них вагою 13 кг., оздоблена діамантами, друга вагою 45 кг., визолочена); 10 митр, одна з них належала Петру Могилі, з чистого золота, вагою близько 2,5 кг., оздсблена діамантами, перлинами, смарагдами, сапфірами; риза ікони Успіння, шедевр ювелірного мис-тецтва, у якій було 2 кг золота та безліч кош-товного каміння… Продовжувати цей перелік можно ще на багатьох сторінках. Перед руй-нуванням Михайлівського Золотоверхого мо-настиря були зняті мозаїки 12 ст. і вивезені в Московію. Одна з кращих робіт — Дмитра Солунського — опинилась у Третяковській галереї. Взагалі москалі почали грабувати одразу, як тільки вийшли на історичну арену. В 1169 р. лісові печеніги, захопивши Київ, так його обчистили (а населення вирізали), особливо церкви, що через 70 років монголам там нічого було брати. Скарб старовинних монет загальною вагою: золотих мо-нет 25 кг., а срібних талярів — 288 кг, знайде-ний в кінці 19 ст. під час ремонтних робіт Успенського собору Києво-Печерської лаври, опинився в Ермітажі.
Наша найдавніша книга, Остромирове Євангеліє, написане у 1056–57 pp. у Києві дяком Григорієм на замовлення посадника Остромира, знаходиться в С.-Петербурзі (б-ка ім. Салтикова-Щедріна). В музеї та книгоз-бірні Москви вивезені з України також: із-борник Святослава (написаний в Києві 1079 p. дяком Іоаном), де є знаменита мініатюра із зображенням сім'ї Київського князя Святослава; Мстиславове Євангеліє (Київ, 1117 p., Олексій Лазаревич); Добрилове Євангеліє з Волині, багате мініатюрами, в яких виразно проглядають українські типажі. Безцінні знахідки з Чорної Могили на Чернігівщині (їх ілюстрації-у всіх підручниках з історії та археоло’ії) — в Ермітажі… Взагалі, всі предмети становлення нашої національної духовности вивезені москалями з України й знаходяться в Москві чи С.-Петербурзі (В.Кирневич, С.Грабар, «Наше слово», №30,1996р., Варшава). Багато художніх цінностей, вивезених з України під час Другої Світової війни в Німеччину, було повернуто не в Україну, а в Московію.
1922–1934 pp. Хвиля насильства проти неповторного і яскравого явища української та світової культури-кобзарства. Українські національні музичні інструменти — кобзу, бандуру та ліру оголошують націоналістичними і знищують. Натомість в Русь-Україну завозять десятки тисяч примітивних («общепонятних») балалайок та гармошок. Кобзарі оголошуються жебраками і жорстоко переслідуються. «Бага-то кобзарів тоді пропало, — свідчив харківський кобзар Анатолій Парфиненко. — Кого ловили на базарі, кого — на помешканні. Де б вони не з'явилися, їх забирали». Щоб спотворити пам'ять та роль кобзарства, комуністи створюють капели бандуристів, які виконують пісні на замовлення та під контролем НКВД, а керівництво ними передається в руки чужинців. Щоб остаточно покласти край «кобзарському націоналізму», у грудні 1934 p. комуністи підступно звезли до Харкова біля трьохсот лірників та кобзарів, більшість яких були незрячими, нібито для участи в заключному етапі Республіканської Олімпіади міста і села, а потім перебили в одному з ярів на Харківщині, багатьох вивезли до Сибіру. (П.Черемський, «Щедрик», Харків, 1994р.)
1923 р. Помосковщено український правопис.
1923 p. Щойно створений «Союз Республік» був усього лише формою існування московської імперії. З резолюції 12 з'їзду комуністів: «… Союз Республік розцінюється значною частиною чиновників у центрі й на місцях не як со-юз рівних державних одиниць,… а як крок до ліквідації цих республік, як начало до так званого «єдино-неділимого»». З доповіді Й.Сталіна: «… у нас росте не по днях, а по годинах великодержавний шовінізм, самий зашкарублий націоналізм, що намагається стерти все немосковське, зібрати всі нитки управління навколо всього московського, а все немосковське — придушити».
З виступу М.Бухаріна: «…На Україні… склад партії не український, … й саме тому дуже часто на Україні частина наших товаришів з та-кою енергією, з таким оскаженінням бореться проти українського націоналізму». В Україну «товаришів, які з оскаженінням боролися» з Україною, призначалися з Москви В.Лєніним, Л.Троцьким, Й.Сталіним. Ось деякі з них, всі — не українці: А.Бубнов, Ф.Сергеев (Артем) (створив Донецко-Криво-різьку «республіку», яку хотів приєднати до Московії), Е.Квірінг, Г.Пятаков («Да здравствует красный терор!»), Ш.Грузман, С.Косіор, Є.Бош («Нині національні гасла відіграють реакційну ролю, і тому ми повинні ці гасла відкинути… не каламутити основ марксизму, що базується на класовій боротьбі…»), Я.Епштейн, І.Шварц, А.Іванов, В.Мещеряков, Ф.Кон, П.Кін, В.Аверін, С.Гопнер, М.Рухімович, М.Фрунзе (здійсню-вав жорстокі репресії та реквізиції в українських селах), X. Раковський, О.Шліхтер, П.Ров-нер, М.Попов, М.Хатаєвич, Д.Лебедь («Для комуністів-інтернаціоналістів національне питання не існує»), В.Молотов, Л.Каганович (очолював організацію голодоморів, громив українську культуру та «націоналістів»), П.Постишев (після процесу СВУ у 1930 р. заявив: «Нарешті розчавлено голову націона-лістичній гадині», тому й був призначений керівником голодомору 1933 р.). Той же Сталін телеграмою 1933 р. заборонив украї-нізацію, підтримав голодомор та небачений досі геноцид українців.
1923–1924 pp. Перший політичний процес проти українських вчених. 18 осіб, переважно викладачів вузів, засуджено до різних строків тюремного ув'язнення. Організатор і Президент ВУАН академік Микола Василенко отримав 10 ро-ків, а Політбюро ЦК КП(б)У виключило його з числа академіків.
1923–1925 pp. Московити відтинають від Руси-України понад 50 тис. кв. верств землі Воронезької, Курської та Ростовської областей з населен-ням 2,4 млн. чоловік, 70 % яких становили українці. Серед українського населення, яке відійшло до Московщини, прокотилися хвилі незадоволення. Люди збиралися на сходи, обирали ходоків до центральних органів Руси-України. Так, мешканці Валуйського повіту на зборах 5 січня 1925 р. зазначали у постанові: «Ніхто нас не запитував про бажання до України чи до Московщини, а судьбу нашу вирішували о прилученні до України русаки різних руських губерній… Ми, громадяни, просимо… о визволенні нас від Московщини і прилученні до рідної ма-тері-України… Хай наші діти будуть вільни-ми українцями. Хай вони розвиваються на своїй рідній мові».
Сількор П.Самоорало із села Червоного Валуйського повіту писав: «Ми всі кричимо і простягаємо свої мозолясті руки до рідної України». Москалі відповіли на це залякуваннями, арештами, репресіями. Так, жителі Добровського повіту Воронезької губернії писали: «Нещодавно в нас було постановлено питання про перехід до України… було про-ведено мітинг, на якому зібралося тисячі людей. І що ж ми з цього одержали? Ті люди, які виходили на трибуну, захищали наші національні звичаї, на другий день були заарештовані й передані до суду… Наше 12-тисячне населення одноголосно ухвалило приєднатися до України, були обрані делегати, але тепер вони заарештовані». Не зважаючи на репресії, потік скарг не припинявся до 1928 р. (В.Ложкін, «Пам'ятки України» ч.88, 1991 р.).
Жовтень 1924 р. Таємна директива ОДПУ звертає увагу на «постійне зростання впливу» УАПЦ та стверджує, що її митрополит В.Липківський та його прибічники «давно вже відомі» як «таємні пропагандисти українського самості-йництва», що є небезпечним для «радянсько-го ладу», їх забов‘язали вжити необхідних за-ходів, серед яких мало бути «збільшення кі-лькості таємних інформаторів серед вірую-чих і вербування самих священників для та-ємної служби в ОДПУ».
1925 р. Група озброєних бандитів-чекістів схопила й розстріляла сотника станиці Гривенської В.Рябоконя, який 7 років очолював парти-занський загін, що боровся за українську Кубань.
1925 р. Компартією прийняте рішення: «У партійній роботі посилити репресії щодо автокефальної (української) церкви».
1926–1932рр. Москва знищила 28 єпископів і понад 3 тися-чі священників Української Православної церкви.

1926 р., 25 травня Московський а’ент Шмуль Шварцбард, колишній член каральних більшовицьких загонів в Україні, у Парижі застрелив Симона Петлюру.
Серпень 1926 р. Арешт митрополита УАПЦ В.Липківського та спроба усунути його з посади.
Жовтень 1927 р. На черговому Соборі УАПЦ здійснена нова спроба усунення митрополита. Підро-бивши протокол Собору, влада домоглась звільнення митрополита «у зв‘язку з похилим віком». Згодом В.Липківський був заареш-тований і в лютому 1938 р. безслідно зникає.
1927 р. Судовий процес над 10 студентами — членами Української національно-козацької партії, створеної 1924 р., яка ставила за мету відновлення державної незалежности Руси-України. Керівники Іван Шумигора, Василь Артеменко та Вікторія Басович були розстріляні 26 листопада, інші засуджені до різних строків ув'язнення («Київ: жертви репресій», т.1, с.11, К. 1997 р.).
1927–1931 pp. Фізична ліквідація Української автокефальної церкви та її ієрархів, зокрема, митропо-литів В.Липківського та М.Борецького. Майже всі з 10657 священників та 35 єпископів УАПЦ були арештовані, тортуровані, розстріляні або заслані. А тимчасом з квітня 1920 p. і до вересня 1935 p. юдейські рабини в СРСР отримували офіційну платню від совєтського уряду (газета «Джувіш екзамікер» за 6 вересня 1946 р.).
З 1928 по 1938 р. У сталінських в‘язницях загинуло 13 архієпископів і єпископів, 1150 священиків і по-над 20 тис. парафіян та членів окружних цер-ковних рад УАПЦ.
1928 р. Наступне помосковщення українського правопису.

1929 р. Після скасування НЕПу Московщина вивезла до Сибіру 1200 тисяч українських заможних селян- одноосібників(куркулів).
1929 -1991 pp. Посилене заселення Руси-України московитами (їх чисельність зросла в 4,2 рази) і виселення українців. В 30-х роках 50 % в'язнів концтаборів та спецпоселенців Сибіру становили українці.
1929 р. Арешти визначних діячів української науки, культури й УАПЦ за приналежність до Спіл-ки Визволення України.
1929 р. Відповідно до закону Радянської України «Про культурні й природні пам‘ятки» від 16 червня 1926 р. у Києві зруйновано монастир св.Катерини, який споруджено в 1739–1741 рр.
1929–1930 pp. Арешти визначних діячів української науки, культури, освіти, церкви, Спілки Української Молоді. Харківський судовий процес над ни-ми («Процес СВУ»). На допиті одного із аре-штованих, Волод. Дурдуківського, слідчий Соломон Брук сказав: «Нам надо украинскую интеллигенцию поставить на колени, это на-ша задача. Кого не поставим — перестреляем». Одночасно в усій Руси-Україні було заареш-товано і розстріляно (більшість) або відправ-лено на довгострокову каторгу в концтабори понад 120 тисяч українців, головним чином інтелігенції. До звільнення і реабілітації до-жили одиниці.
1929–1932 pp. Друге закріпачення Москвою українських селян через позбавлення права власности на землю, худобу, реманент, вільного виїзду з села та загону селян до колгоспів.
1930 p. На ключові посади в українське село відправлено 23 тисячі «двадцятип'ятитисячників» та 23500 спеціально уповноважених, переважно московитів. «Місцева сільська влада потребує ін'єкції більшовицького заліза. Тож ми посилаємо вас… Викиньте свій буржуазний гуманізм через вікно і дійте як більшовики… Ваше завдання — здобути зерно за будь-яку ціну…» (М. Хатаєвич, україноненависник).
22.01.1930 р. Газета «Пролетарська правда» стверджувала, що «знищення соціальної бази українського націоналізму — індивідуальних селянських господарств — було одним із основних завдань колективізації на Україні».
28–29.01.1930 Надзвичайний Церковний Собор у Києві ліквідує УАПЦ і Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). Арешт митрополита М.Борецького та ін. православних діячів. На спеціальних зборах ДПУ митрополит УАПЦ М.Борецький був змушений підписати документ про розпуск церкви. Митрополита від-правили до Соловецького табору, згодом перевели у Ленінградську психіатричну в‘язницю, де він і помирає між 1935–1936рр.
Однак протести з-за кордону призупинили це рішення. 9–12 грудня відбувся черговий Собор, де новим митрополитом обрано І.Павлів-ського. Уцілілим 300 парафіям дозволили відновити діяльність у рамках Української православної церкви. Останню парафію УАПЦ було зліквідовано на початку 1936 р. І.Павлівського в травні 1936 р. заарештовано і його подальша доля не відома.
1.02.1930 р. ЦВК і РНК СРСР ухвалили постанову «Про заходи щодо зміцнення соціалістичної пере-будови сільського господарства в районах суцільної колективізації і щодо боротьби з куркульством», що проголошувала скасування усіх законів про аренду землі та найману працю в сільському господарстві, конфіскацію в «куркулів» засобів виробництва. Почалась перша хвиля «розкуркулення», що охопила 309 районів України. На 10 березня розкуркулено 61887 господарств. Всього в наслідок розкуркулення за 1928–1931 рр. кількість селянських господарств скоротилася на 352 тис.
9.03.-19.04.1930 Процес Спілки Визволення України. Як учасники спілки були арештовані академік С.Єфремов, історик Й.Гермайзе, письмен-ники М.Івченко та Л.Старицька тощо. Усіх його учасників засуджено на тривалі терміни.
1932 р. Москва відкрила та пограбувала труну київського князя Ярослава Мудрого.
1930–1932 pp. Жорстоке придушення селянських повстань із застосуванням бронемашин, артилерії та літаків. Масові розстріли і виселення учасників повстань та їх сімей. Антикомуністичними виступами були охоплені десятки округ. В с.Іршики Старо-Костянтинівського району селяни виступали під гаслом: «Нам такої Радянської влади не треба, це не влада, а бандити. Вона пограбувала нас і забрала все».
1930–1937 pp. Ліквідовані усі без винятку українські школи, середні спеціальні та вищі навчальні заклади та факультети, закриті газети та видавництва на Кубані, в Сибіру, на Далекому Сході та інших землях, заселених переважно українцями. «Постановление ЦК ВКП(б) и СНК Сою-за ССР о хлебозаготовках на Украине, Северном Кавказе и Западной области. 14 декабря 1932 г.: 7… .а) выселить в кратчайший срок в северные области СССР из станицы Полтавской (Сев.Кавказ), как наиболее контрреволюционной, всех жителей, …и заселить эту станицу добросовестными колхозниками-красноармейцами, работающими в условиях малоземелья на неудобных землях в других краях, передав им все земли и озимые посе-вы, строения, инвентарь и скот выселяемых..) немедленно перевести на Северном Кавказе делопроизводство советских и кооперативных органов «украинизированных» районов, а также все издающиеся газеты и журналы с украинского языка на русский, как более понятный для кубанцев, а также подготовить и к осени перевести преподавание в школах на русский язык… срочно проверить и улучшить состав работников школ «украинизирован ных» районах. «
1931 р. У Ленінграді було видано брошюру «На великой стройке», в якій зазначалося, що на кінець 20-х років в СРСР проживало 81,195 млн. українців та 77,791 млн.росіян.
Лютий 1931 р. Арешти колишніх діячів УНР в УРСР (В.Голубович, П.Христюк, М.Шварг та ін.). Депортація М.Грушевського до Москви, а звідти до Кисловодська, де 24.11.1934 р. помер за таємничих обставин.
1932 р. З Московії в Україну було завезено 50 тисяч комуністів та 150 тисяч комсомольців.
1932–1933рр. Спланована і здійснена за підтримкою і з мовчазної згоди «світового співтовариства» акція ліквідації українського народу. Свідоме знищення московським більшовицьким режимом українських селян шляхом організації голодомору. Централізоване переселення ро-сіян у вимерлі села України. В Україні, яка володіє 40 відсотками світового чорнозему, умертвлено голодом 12 мільйонів носіїв української мови, саме селян, щоб зберегти зрусифіковане міське населення. Голодомор був спрямований на винищення саме україн-ців, а відбувався він лише на українських етнічних землях як в Україні так і поза межами України. Якщо окремі области України (зо-крема Київщина) втратили чи не третину свого населення, то на Кубані, Придонні, Став-ропіллі та в Криму загинув кожен четвертий — п'ятий житель сіл та хуторів де проживали українці, але в тих частинах сусідніх московських областей (Брянська, Воронізька, Курська), де жили москалі, смертности від голодування не спостерігалося. Не помирали від голоду також у москальських селах в Україні. Здебільшого саме мешканці цих сіл були тими грабарями, що закопували померлих, а часто й ще живих, українців.
Член Британської Академії і член Академії наук у Кракові проф. Норман Дейвіс пише: «Голодомор 1932–1933 pp. був побічним наслідком колективізації і мав подвійну мету: одним ударом придушити український націо-налізм і винищити найбільший осередок за-можного селянства.
ЖНИВА СКОРБОТИ «ЧВЕРТЬ сільського населення, чоловіки, жінки й діти, лежать мертві або конають» на «великій території, де живе десь сорок мільйонів чоловік», «немов один великий «Бельзен». «Решта населення, більшою чи меншою мірою недужа», «навіть не має сили поховати свої родини і сусідів». «(Як і в «Бельзені»), загони вгодованих поліцаїв і партійні урядовці наглядають за жерт-вами» [1- Robert Conquest, The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivisation and the Terror Famine (London, 1986), 3. ].
У1932–1933 pp. в Україні і на прилеглих козацьких землях московський режим запровадив штучно створений голодомор як частину радянської колективізаційної кампанії. Всі запаси харчів були силоміць реквізовані, військовий кордон не давав змоги завезти харчі ззовні, і люди були приречені на смерть. Мета полягала в знищенні української нації, а разом з нею і «класового ворога». Загинулоблизько 7 млн. людей [2- Ibid. ch. 16, «The Death Roll».]. Світ бачив не один страшний голод, під час багатьох із них становище ще більше погіршувала громадянська війна. Проте голод, організований як геноцидний акт державної політики, слід вважати за унікальний.
Письменник Василь Гросман згодом так зобразить дітей:
«Ви бачили коли-небудь газетні фото дітей у німецьких таборах? Вони були точнісінько такі; голови — немов важкі кулі на тоненьких, як у лелеки, шийках… увесь скелет обтягнений не шкірою, а немов жовтою марлею… А навесні вони вже взагалі не мали облич. Замість них — якісь пташині голови із дзьобами або жаб'ячі голови з тонесенькими білими вустами, а дехто скидався на рибу з роззявленим ротом… То були радянські діти, а доводили їх до смерті радянські люди» [3- Vasily Grossman, Forever Flowing (New York, 1972), цитовано в: Conquest, The Harvest of Sorrow, 286.].
Зовнішній світ не знав нічого. У США корес-пондентові газети «Нью-Йорк тайме», що в приватному колі багато розповідав про мільйони смертей, проте нічого не опублікував, дано Пулітцерівську премію [4- S.J.Taylor, Stalin s Apologist: Walter Duranty, the New York Times' Man in Moscow (Oxford, 1990).]. В Англії Джордж Орвел нарікав, що голо-домор «залишився поза увагою більшості англійських русофілів» [5- Conquest, The Harvest of Sorrow, ch. 17, «The Record of the West». ].
Історик, що зрештою подав переконливі докази цього жахіття, намагався передати його незмірність. Він написав книжку на 412 сторінок, десь по 500 слів на сторінку, а по-тім заявив у передмові: «Десь двадцять занапащених життів припадає не те що на кожне слово, а на кожну літеру цієї книжки» [6- Ibid., «Preface», 1.].» (Норман Дейвіс Європа: Історія /Пер. з англ. П.Таращук, О.Коваленко. -К., Основи, 2000. -С.993–994.)
«У крестьян отбирали практически все зерно, в том числе и предназначенное для посева. Физически ослабленное крестьянство не могло нормально провести весеннюю посев-ную кампанию 1932 г. Усложняли ситуацию и бесхозяйственность в колхозах, полная не-заинтересованность крестьян в эффективной, продуктивной работе.
Весной 1932 г. в республике было засеяно немногим более половины запланированных площадей. Вследствие некачественного воз-делывания часть посевов погибла. И все же не естественные факторы были причиной трагедии украинского крестьянства. Урожай 1932 г. лишь на 12% был меньше среднего урожая за 1926–1930 гг. и мог бы обеспечить население Украины минимумом продоволь-ствия. До выполнения плана по хлебозаготовкам Украина и другие хлебные районы заносились на «черную доску». Сюда прекращалась поставка товаров, изымались продоволь-ственные и посевные фонды. Это фактически обрекало людей на голодную смерть…
Коллективизация привела к резкому падению производительности сельского хозяйства. Тем не менее, собранного урожая вполне хватало, чтобы прокормить население рес-публики. Однако союзное правительство продолжало устанавливать для Украины непомерные хлебозаготовительные планы. В 1931 г. республиканское руководство обра-тилось к Москве с просьбой снизить плано-вые цифры. И. Сталин согласился на незначи-тельное уменьшение плана, но это не могло спасти ситуацию. Как следствие, уже в конце 1931 г. в Украине катастрофически не хва-тало продовольствия. Тем временем хлебоза-готовительные планы росли. В 1931 г. Укра-инские крестьяне сдали государству 39% валового сбора зерновых, в 1932 г. — 55%.
В октябре 1932 г. в республику для надзора за хлебозаготовительной кампанией прибыла чрезвычайная комиссия во главе с В. Моло-товым. Комиссия действовала грубыми мето-дами. Для «работы на селе» были мобилизо-ваны партийные активисты. В села вводились регулярные войска и подразделения ГПУ, ко-торые силой отбирали у крестьян последнее зерно… Именно в этот период на полях по но-чам начали появляться крестьяне, преимуще-ственно женщины, которые ножницами сре-зали недозревшие еще колоски. Это явление быстро приобрело массовый характер.
Для его прекращения И. Сталин собственно-ручно написал закон об охране социалистической собственности, который за кражу колхозной или кооперативной собственности предусматривал расстрел с конфискацией имущества или лишение свободы сроком не менее 10 лет с конфискацией имущества. Современники называли этот закон «законом о пяти колосках». В скором времени появил-ся закон «о борьбе со спекуляцией», который предусматривал заключение в концлагерях от 5 до 10 лет для тех крестьян, которые, спаса-ясь от голода, старались обменять домашние вещи на продовольствие в городах. Купить продукты они не могли, так как с 1928 г. продовольствие в городах распределялось по карточкам.
Крестьяне оказались в безвыходном поло-жении. ЦК КП(б)У, СНК УССР, десятки тысяч местных партийных и советских руко-водителей, суды и прокуратура республики, органы ГПУ на территории собственной республики по отношению к собственному наро-ду действовали так, как редко позволяли себе действовать захватчики в оккупированной стране. Подворные обыски сопровождались конфискацией не только зерна, но и картофе-ля, свеклы, сала, мяса и других продоволь-ственных запасов на зиму. Крестьяне были лишены всего съестного. Этим партийно-го-сударственный аппарат сознательно обрекал их на смерть… В начале 1933 г. в Украине фактически не осталось запасов продоволь-ствия. Голод охватил также другие зерновые районы — Поволжье, Кубань, Северный Кавказ.
Но самые страшные масштабы голод прио-брел именно в Украине. Люди умирали це-лыми селами, живые не имели сил хоронить умерших. А в это время на соседних железно-дорожных станциях под вооруженной охра-ной находились тысячи пудов зерна, предназ-наченного для вывоза. Фактически голод наступил уже в декабре 1931 г., а массовая смертность началась зимой 1932 г. Новая волна массовой смертности от голода поднялась осенью 1932 г., а зимой и весной 1933 г. он охватил всю Украину. Летом, в особенности в июне 1933 г., голодомор достиг апо-гея. От него умирали на протяжении лета, а от тифа и кишечно-желудочных отравлений даже в начале 1934 г.
Люди ели толченую кору деревьев, солому, перемешанную с гнилой перемерзшей капустой, котов, собак, крыс, потом перешли на слизняков, лягушек, крапиву и умирали от тяжелых желудочных заболеваний. Были многочисленными случаи людоедства, не-которые крестьяне, обезумев от голода, убивали и ели собственных и чужих детей. Вы-мирали целые села, а поиски и изъятие продовольствия государственными органами продолжались.
Поставленные в безысходное положение, крестьяне бросали дома и пробовали попасть в город. Не всем это удавалось: многие поги-бали под открытым небом на дорогах, других останавливали милицейские кордоны. В го-род попадало сравнительно мало людей. Но помощи не было и здесь. Стремясь спасти хотя бы детей, родители оставляли их в больницах, государственных учреждениях, в подъездах домов и просто на улицах. Лишь с мая-июня 1933 г. государство начало предо-ставлять некоторую помощь украинскому крестьянству…
Гибель миллионов людей власть старалась скрыть. Средства массовой информации молчали. Советское правительство отвергало предложения о помощи из-за границы, утверждая, что слухи о голоде намеренно распространяют враги СССР… Вплоть до 1987 г. ни одного упоминания об этом событии 1933 г. в советской историографии и печати не было. По сей день не установлено точное количество жертв голода 1932–1933 гг. Московское руководство запретило упо-минать о нем в средствах информации. В январе 1933 г., когда от голода ежедневно гибли десятки тысяч крестьян, И. Сталин на пле-нуме ЦК ВКП(б) заявил, что материальное положение рабочих и крестьян улучшается из года в год и что в этом могут сомневаться лишь ярые враги советской власти. Официальное расследование голодомора 1932–1933 гг. в Украине началось только в конце 80-х годов.
Еще не развеялся трупный смрад в опустев-ших украинских домах, а из других республик СССР, в особенности из России, уже на-правлялись эшелоны с переселенцами. К кон-цу 1933 г. в Донецкую, Днепропетровскую, Одесскую и Харьковскую области пересели-лось около 117,1 тыс. человек. Голодомор 1932–1933 гг. принадлежит к трагедиям, последствия которых ощущаются по сей день… Голодомор 1932–1933 гг. — самое страшное из многочисленных преступлений сталинизма. (История Украины: учебное пособие для 10 класса средн. общеобразоват. шк. /Авторы: Даниленко В.М., Гузенков С.Г., Колодяжний Н.Н. -Запорожье: Премьер, 2003. -С.175–179)
«Предстоящему голоду крестьяне нередко предпочитали самоубийство и иногда целыми семьями отравлялись угарным газом. Тех, кто пытался спастись в городах, задерживали заградительные отряды… Люди ели древесную кору, кожаные ремни, обувь… Власти отметили более двух тысяч случаев людоедства. С пойманными людоедами часто жестоко расправлялись, учиняя над ними самосуд. Нередко матери убивали и ели своих детей. Бывший заключённый Вацлав Дворжецкий вспоминал одну из таких женщин, попавшую за подобное убийство в лагерь. Она говорила ему: «Всех унёс голод! Всех… Если бы это… то и я… А так, может быть, будет у меня ещё ребёночек, может, будут ещё детки…». И в то же время изъятое у крестьян зерно часто из-за плохого хранения гнило и портилось, по-рой сваливалось в кучи прямо под открытым небом. Не прекращали работать все водочные заводы страны, где зерно перегоняли в спирт. Правительство продолжало продавать хлеб за рубеж. По официальным данным, в 1932 г. в Западную Европу было вывезено около 1,8 млн т зерна, в 1933 г. — 1 млн т. Советские га-зеты опровергали все сообщения о голоде…» (Энциклопедия для детей. Т. 5, ч. 3. История России. XX век…- C.454–455.)
З повідомлень Італійського консула у Харкові, 31 травня 1933р. № 474/106. «Голод далі робить таке велике знищення народу, що залишається зовсім не зрозумілим, як світ мо-же бути байдужим супроти такої катастрофи і як інтернаціональна преса, що так активно закликає до міжнародного осудження Німеччини, винуватої в т.зв. «страшних пересліду-ваннях євреєв», продовжує мовчати про цю різанину, організовану радянським урядом…
«Етнографічний матеріал буде змінений. Напевно, необхідно зліквідувати українську проблему протягом кількох місяців, з жерт-вою від 10 до 15 мільйонів осіб. Нехай ця цифра не здається перебільшеною, цинічно сказав начальник Харківського.облвідділу ГПУ Кацнельсон.
Я тієї думки, що, мабуть, її уже досягли. Це велике нещастя, яке скошує мільйони осіб і винищує дітей цілого народу, вдаряє в дій-сности тільки Україну, Кубань та середню Волгу… У селі Гарово, біля 50 км від Харко-ва, з 1300 мешканців, що там жили, сьогодні можна нарахувати тільки 200… Околиця Пол-тави, здається, найбільше потерпіла, більше навіть від Харкова. У Полтаві навіть лікарі починають пухнути від недоїдання. Із Сум один комсомолець пише до своєї дівчини у Харків, що там батьки убивають своїх найменших дітей і їх з'їдають… Закінчую: теперішнє нещастя спричинить колонізацію, пе-реважно московську, України. Воно змінить її етнографічний характер. Можливо, в дуже близькому майбутньому не можна буде біль-ше говорити про Україну…, тому що Україна в дійсности стане московським краєм.
З найвищою пошаною К. (королівський) консул Граденіго»(Куліш А.Ф. Книга пам'яти українців… С.-41)
6.07.-9.07.1932 р. Представники Москви В.Молотов і Л.Кага-нович обвинувачують представників КП(б)У на III Всеукраїнській конференції КП(б)У за провал у сільському господарстві й колективізації.
10.12.1932 р. Постанова ЦК ВКП(б) «Про чистку партії». Згідно постанови в 1932–1933 р. виключено 51 тис. членів.
1932 р. Москва продала до Європи 17,3 млн.тон українського зерна та 300 тисяч тон борошна.
14.12.1932 р. Постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про припинення українізації». В постанові зазначалось: «Немедленно провести на Северном Кавказе делопроизводство советских и кооперативних органов «украинских» районов, а также все имеющиеся газеты и журналы с украинского языка на русский как более по-нятный для кубанцев, подготовить и к осени перевести преподавание в школах на русский язык. ЦК й СНК обязывают крайком й край-исполком срочно проверить и улучшить сос-тав работников школ в «украинских» райо----:
На середину 1932 р. 70% українських селян перебували у колгоспах, у той час як у Росії цей показник становив лише 59,3%.
1933 р. Керівник хлібозаготівель на Україні М.Хатає-вич заявив: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!»
1933 р. Москва продала до Європи 16,8 млн.тон українського зерна та 300 тисяч тон борошна.
1933 р. Начальник ГПУ в Україні В.Балицький допо-відав,що 1933 року в Україні померло з голо-ду 8 млн.людей.

1933 р. Москва знищила українські науково-технічні словники.

1933 р.- січень. З Московщини в Україну було прислано 3 тисячі офіцерів- енкаведистів.

1933 р., 14 січня З Московщини в Україну було прислано 30 тисяч добровольців з числа робітників та се-лян, які брали участь у вивезені продуктів з України.

1933 р. Рішенням пленуму ЦК КПРС знищено понад 3 тисячі українських книжок.

1933–1938рр. Знищено 290 письменників, що писали укра-їнською мовою. Всього було знищено в наступні роки більше 500 поетів, письменників, літераторів, мистецтвознавців.

1933 р. У РСФСР був затвержений порядок, за котрим українцем записували лише тих, хто на-родився в Україні. Так українці, які становили 80% населення Зеленого Клину(Далекий Схід), 62% населення на Північному Кавказі, стали росіянами. До цього українців прожи-вало: На Кубані 2 млн., (діяло 950 українських шкіл), В Курській області1,3 млн., в Вороніжській області 1 млн., (діяло 429 українськух шкіл), на Уралі 600 тис., на Далекому Сході 600 тис. (діяло 1076 українськух шкіл).

1933 р. Телеграма Сталіна про припинення українізації і знищення більшості українських письменників.
18–22.11.1933 р. Постанова ЦК КП(б)У «Про припинення українізації».
1933 р. В січні керована Л.Кагановичем та Й.Сталі-ним компартійна кліка призначила П.Постишева секретарем ЦК КП(б)У для безпосеред-нього керівництва голодомором в Україні. Разом з ним прибуло 10 тисяч московитів, які були призначені на керівні ключові посади в селах, містах та обласних центрах. Початок припинення «українізації». Внаслідок чисток з 240 українських письменників знищено 200, із 85 вчених-мовознавців ліквідовано 62.
1933 р. Погром українців Кубані. Жорстоке придушення Москвою повстання українців на Кубані. Розстріл і виселення понад 50 тис. укра-їнців, зокрема, повністю — станиці Полтавсь-кої (30 тис. населення), яка була крупним центром української освіти та культури. Перейменування її в «Красноармейскую». Заселення українських станиць московитами. Перейменування їхніх назв, щоб ніхто й не здогадався, що в них жили славні нащадки Запорізької Січі. Після ліквідації шкіл та культурно-освітніх установ на Кубані в бага-тьох станицях москалі виносили зі шкіл, клубів та хат-читалень українську літературу й палили її вдень при дорогах. Всі українці, котрі відігравали будь-яку ролю в культур-но-національному житті Кубані, зокрема 1500 вчителів українських станичних шкіл, були фізично знищені або заслані на каторж-ну працю до концентраційних таборів, звідки майже ніхто не повернувся (Яр.Савка, Російщення України, Київ, 1992, с.209–215). У станиці Полтавській москалі застали ще чи-мало вмираючих і виснажених українців. Їх було постріляно й у такий спосіб деукраїні-зовано.
1933 p. Планове заселення вимерлих від голодомору українських сіл завезеними з Півночі моско-витами. План було виконано на 104,7 %.
1933 р. Самогубство письменника М.Хвильового та державного діяча М.Скрипника на знак протесту проти української політики московсь-ких окупантів та малоросійських колаборан-тів.
Січень 1933-січень 1934 р. Внаслідок партійних «чисток» КП(б)У втратили понад 100 тис. членів.
1933–1939 pp. Масове нищення пам'яток української куль-тури, архітектури, мистецтва, зокрема, шедевра світової архітектури Михайлівського Золотоверхого монастиря (побудований в се-редині XI ст.) та найстарішої церкви (побудо-ваної в Х ст.) — Десятинної у Києві. За двад-цять років окупації було знищено 8 тисяч церков — пам'яток культури та архітектури. Видатний вчений, археолог, мистецтвозна-вець Микола Макаренко, який виступав на захист Михайлівського Золотоверхого монастиря, був 1934 р. заарештований і 1937 р. зни-щений.
1934
1933 — 41 pp. Тотальне знищення та арешт 80% української інтелігенції московською окупаційною вла-дою : інженерів, науковців, письменників, лі-карів, вчителів тощо. У 1938 році друкувало-ся 259 українських письменників, після 1938 року — лише 36. З 223 зниклих письменників лише 7 померли своєю смертю. Решта розстріляні, запроторені до концтаборів або ін-шими репресивними заходами вилучені з літератури. Таких масових убивств, як в 30-х роках в Руси-Україні, історія ще не знала. Кагановичі, постишеви, хатаєвичі, бруки мільйонами вбивали українців лише за те, що вони були українцями. (А.Дикий, с.260).
Літо 1934 р. Радянською владою відповідно до закону «Про культурні й природні пам‘ятки», ухва-леного 16 червня 1926 р. та дозволу Наркому освіти у Києві розібрано Василівську (Трьох-святительську) церкву, що була споруджена 1183 р. та перебудована у 1690–1700 рр.
1934 р. Українські науковці, які складали 20-томну «Українську Радянську Енциклопедію», були ув'язненні, зібрані матеріали знищені, видавництво закрите.
1934 р. У Києві зруйновано церкву св. Георгія, що була споруджена в 1744–52 рр., перебудовану в XIX ст. На місці храму споруджено житло-вий будинок для працівників НКВД та працівників інших урядових установ.
Середина1930-х рр. У Києві зруйновано Стрітенську церкву, що була споруджена в 1850-х рр.
1934 р. Розстріляно діячів української культури (К.Буревій, Г.Косинка, Т.Крушельницький, Д.Фальківський та інш.) за сфальсифікованими звинуваченнями у причетности до вбивства С.Кірова, якого в дійсности вбили його ж «соратнікі». У зв'язку зі «справою Кірова» комуністи вимордували в Руси -Україні бли-зько 30 тис. осіб, переважно інтелігенції.
1934 р. Продовження помовсковщення українського правопису.
1935 р. В процесі розбудови Києва радянською вла-дою було зруйновано храм Успіння Пресвя-тої Богородиці (Пирогощі), що була споруд-жена в 1132 р. Одначасно було знищено цер-кву XVII ст. св.Петра і Павла та її дзвінницю; братський монастир Богоявлення (1690-ї рр.); Борисоглібську церкву з дзвінницею (1692р.); храм Миколи (1800–1807 рр.); храм Різдва Христового (1810–1814 рр.); монастир св.Миколи «Пустинний» (XII ст.).; церкву св.Ольги (1839 р.);
1935–1936 рр. Радянською владою зруйновано; церкву Всіх Святих (1782 р.) і кладовище на горі Щекавиці, а на їх місці розбито парк; дерев‘яну Петропавлівську церкву на Куренівці (1759 р.).
1934 — 77 pp. Небувале за масштабами цілеспрямоване нищення архітектурних пам'яток Києва та інших міст України як історичної пам'яті народу. Розібрано вісім високомистецьких бароккових іконостасів з катедри Св.Софії роботи українських майстрів ХVII-ХVIII ст. За урядовим розпорядженням з іконостасів здиралась позолота, а самі іконостаси були майже всі спалені.
1934–1991 pp. Планомірне цілеспрямоване руйнування природи Руси-України — річок, степів, лісів, земель, повітря, надр, — руйнування життє-вого середовища нації. («Чем хуже-тем лучше», В.Лєнін).
1934–1988 pp. Заборона писати мистецькі та художні твори, які б позначалися українським національним змістом, досліджувати і вивчати справжню історію Руси-України, згадувати про голодо-мори. Історія і вся українська культура зобо-в'язані були звеличувати Московську імперію, загарбницьку політику і дикунську жорстокість москалів та комуністів; керуватися фальшивою імперською концепцією «єдінст-ва трьох братніх славянскіх народов»; розглядати як «старшого брата», чужинців-москалів, які з'явилися на історичну арену на кілька тисяч років пізніше від українців і які завдали нам більше лиха, ніж усі інші народи, разом узяті, Істориків, письменників, діячів культури, яких не розстріляли і які випадково чи свідомо виходили за межі цих рамок, Москва жорстоко переслідувала, їх твори заборонялися або знищувалися. Так, наприклад, був спалений увесь наклад книги «Хортиця в героїці і легендах», а автор М.Киценко звільнений з посади, репресований літературозна-вець І.Дзюба (за роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація»), переслідувались історики М.Брайчевський, Я.Дашкевич, поет В.Сосю-ра, композитор К.Данькевич, письменник та кінорежисер О.Довженко і багато, багато ін-ших. Насаджувана чужинцями система освіти та виховання були спрямовані на те, щоб українцям прищеплювати відчуття меншова-ртости, відразу до борців за визволення Руси-України від окупанта, зневагу до українських національних героїв, зокрема І.Мазепи, С.Петлюри, Є.Коновальця, Ст.Бандери. Визначні наші діячи науки, культури, церкви (М.Грушевський, С.Єфремов, В.Винниченко, І.Пулюй, Г.Хоткевич, І.Багряний, О.Ольжич, А.Шептицький та багато інших) замовчува-лись або подавалися в негативному значенні.
1936–1941 pp. Хроніка Биківнянського лісу 1936–1941 pp. Фахівці вважають, що в могильниках Биківнянського лісу поховано близько 150 тисяч розстріляних Москвою українців. Максимум розстріляних за ці роки припадає на 1937, 1938 і 1941 роки, а в цих роках — на жовтневі дні 1937 p., травневі дні 1938 р. та на липень 1941 p. З понад п'яти тисяч імен розстріляних у Києві 1936 -1941 pp., зібраних шляхом дослідження архівно-слідчих справ КДБ УРСР, автори-упорядники книги склали щоденник, точніше, щонічник (бо виконавці Воробйов, Шашков, Нікельберг і Шлепченко чинили свою чорну справу, згідно з підписа-ними ними «Актами», поночі). Сухою мовою актів, що зберігаються в архівно-слідчих справах, розстріл іменується приведенням ви-року до виконання. «Виконавець» після роз-стрілу вписував у віддруковану форму пріз-вище, ім'я та по-батькові розстріляного, дату вирокового протоколу про розстріл, дату роз-стрілу й ставив свій підпис. Акти засвідчу-ють, що розстріли відбувались, як правило, між 23-ою та 24-ою годинами. Трупи негайно вантажили на машини й вивозили з Києва у 1936–1941 pp., найімовірніше, до Биківнянсь-кого лісу, що під Києвом, і там їх закопували. (Роженко М.М., Богацька Е.Л. Сосни Биківні свідчать: злочин проти людства. — Українсь-кий центр духовної культури, 1990. — 568 с.)
1937 р. Ліквідація майже всього складу уряду УРСР та всього ЦК КП(б)У. Самогубство голови уряду П.Любченка. Українців-комуністів чужинці знищували так само, як і не комуністів, але трохи пізніше. Терор мав не кла-сову, а виразно національну основу. Марксистський історик академік М.Яворський, який за вигаданими в НКВД звинуваченнями засуджений 1932 р. на 6 років, а 1937 р. розстрі-ляний, бо був українцем, незадовго до своєї смерти писав: «Мав нещастя належати до найжалюгіднішої у світі комуністичної партії і вважаю це за свій великий злочин».
1937 р., листопад На відзначення двадцятиріччя приходу комуністів до влади на Соловках було роз-стріляно багато діячів української культури, що по суті було відновленням культу дикунів кам'яної доби, які на знаменні події чи свята приносили у жертву богам живих людей. (У нормальних країнах на державні свята в'язнів відпускають на волю, або скорочують термін ув'язнення).
1937–1938 pp. Окупанти стратили на місцях по рознарядках з Москви біля 300 тис. українців, 3,5 млн. Були відправлені в концтабори та на спецпоселення. Приводом для арешту та репресій міг бути будь-який донос. Лише в Харківській области 1937 р. «тройкою» (прокурор М.Брон, начальник обласного відділу НКВД Л.Рейхман, секретар обкому партії М.Гикало) було розглянуто 9850 справ, по них до роз-стрілу було призначено 3450 осіб, решту в концтабори. Цією «тройкою» були складені також додаткові списки на українську інтелігенцію, на підставі яких Наркому МВД Єжову була подана доповідна записка — зустрічний план «О лимитах по Харьковской области». В ній повідомлялося, що «Харьковщина еще значительно засорена враждебными элементами», що ними («тройкою») взято на облік ще 12154 особи, з яких намічено до розстрілу 3748 осіб. Вони просили виділити на Харківську область «дополнительно лимиты» на 8 тыс. человек, из них по первой категории (розстріл) — 3 тысячи и по второй (концтабори) — 5 тыс. человек» (Арх. дело № 254255, т.1 Архив ФСБ, Москва). Ліміти було надано. Саме в Харкові, єдиному з міст СССР, за участи цих комуністичних катів при арештах інтелігенції про-водилася «децимація» — брали підряд кожну десяту сім'ю. Більшість заарештованих не повернулися.
1938 р. Лише за декілька перших місяців було зааре-штовано 67 тисяч письменників, науковців, та інших представників інтелегенції України.
1938 р., 24 травня Вбивство провідника ОУН Є.Коновальця московським а’ентом НКВД у Роттердамі.
13–18.06.1938 р. XIV з‘їзд КП(б)У обновив склад політбюро та секретаріат москвинами. Посилення руси-фікації.
1938 p. Постанова «Про обов'язкове вивчення росій-ської мови в національних республіках СРСР».
1938 р. В.Симиренко(син Л.Симиренко) написав велику працю про українське плодознавство українською мовою. За відмову видати її московською мовою був заарештований і знищений.
1939 р. Розв'язання разом з німецькими фашистами Другої Світової війни, в полум'ї якої загинуло понад 8 млн. українців.
1939 р. В Україні був закритий єдиний україномов-ний журнал «Шахіст».
1939 р. Фальсифікація перепису населення на Куба-ні, внаслідок чого кількість українців там «зменшилася» з 61,5 % у 1926 р. до 4% в 1939р.
1939 р. Після «визволення» Західної України — закриття українських і відкриття російських шкіл.
1939 р. Окупація Західної України московитами внаслідок зговору фашистської Німеччини та комуністичної Московії про поділ Європи. Початок комуністичного терору на Західно-Українських землях: закрито всі українські часописи, заборонено всі українські партії та громадські організації, зокрема, «Просвіту» та наукове товариство ім.Т.Шевченка. Українці-західняки поступово «звільнялись» від рідної мови, культури, звичаїв, церкви, від яких до цього майже остаточно «визволили» їхніх східних братів-українців.
1939 — літо 1941 р. Служби НКВД проводять масові розстріли українців у в‘язницях в Бережанах, Тернополі, Станіславі (Івано-Франківську), Вінниці, Умані, Чорткові, Стрию, Дрогобичі, Залі-щиках, Буську, Добромилі, Золочеві, Жовкві тощо.
1939–1940 pp. Інтервенція московитів у Фінляндію після поділу Європи між московськими комуністами та німецькими фашистами. За 3,5 місяці війни загинуло або було покалічено понад 100 тис. українців.
28.06.1940 р. Радянська Армія окупувала Північну Буковину і Басарабію.
1940 p. Взимку «нова» совєтська влада розпочала масове виселення населення Західної України в Сибір та Казахстан. За станом на 13 лютого 1940 p. було вислано майже 90 тис. осіб; у квітні — травні було вислано понад 61 тис. осіб. Комуністи відривають від України Придністров'є.
1940 р. Депортація населення Галичини у Сибір
1940–1956рр. В Україні зменшилось число ВУЗів, на 32 (з 166 до 134, з них тільки в 1954 закрили 24).
1941р., січень Судовий процес у Львові над 59 членами ОУН, серед яких були студенти університету та учні. Радянський суд засудив 42 обвинува-чених (з них 11 молодих дівчат) до смертної кари.
1941 р. Москвини, втікаючи від німецького наступу, розстрілювали українських в'язнів: у Львові понад 3,5 тисяч, у Луцьку понад 3 тисячі, кілька десятків тисяч у в'язницях Стрия, Дубні, Самбора, Золочева, Станиславова, Тернополя, Рівного, Бердичева, Умані, Січе-слава, Нікополя, Києва, Харкова. В Одесі бу-ло розстріляно 13 тисяч політичних в'знів. А загалом відступаючими московитами по в'яз-ницях було розстріляно більше 200 тисяч українців.

1941–1946рр. Москва знищила всіх 6 уніатських єпископів і 2500 священників.
2.01.-11.02.1941 р. Постанови ЦК КП(б)У «Про закриття церкви в селі Райгородок Янушпільського району Житомирської області»; «Про закрит-тя церкви в селі Білки Корнинського району Житомирської області»; «Про закриття церк-ви в селі Великі Нізгурці Бердичівського ра-йону Житомирської області»; «Про закриття церкви в селі Андріяшівка Янушпільського району Житомирської області».
10.04–10.05.1941 р. Спеціальними постановами закрито цер-кви в селах Осіївка та Голубівка Ружинського р-ну Житомирської області.
16.05.1941 р. Постанова Політбюро ЦК КП(б)У «Про за-криття церкви в селі Баламутівка Ружинсь-кого району Житомирської області».
Осінь 1941 р. В Умані у підземеллях тюрми НКВД виявле-но понад 800 тіл закатовних вязнів (з них ЗО жіночих).
Листопад 1941 р. Радянські підпільники вибухом зруйну-вали соборну церкву Успіння Пресвятої Діви Марії в Печорській лаврі, хоч ніякої потреби в цьому не було.
1941–1945 pp. У війні проти фашистської Німеччини були змушені воювати кілька мільйонів українців, захищаючи імперіалістичні інтереси хижої, зловорожої Москви.
1941 p., червень, липень Фізичне знищення втікаючими комуністами понад 200 тис. українців, які були запроторені до в'язниць у Західній Україні, а також кілька сот осіб української інтелігенції; які в комуністичних тюрмах ні-коли не сиділи. Більшість страчених нія-кого відношення до політики не мали, як син Івана Франка, професор Петро Франко, акад. К.Студинський та інші.
Розстріли чинилися згідно до «Плану еваку-ації в'язнів» з тюрем та наступної теле’рами за підписом Л.Берія від 25 червня 1941 р. Виправдовуючись перед своїм Київським начальством за те, що не всіх в'язнів розстріляв, начальник'Дубнівської тюрми в доповідній записці за 28 червня 1941 р. писав: «Зам. нач. Ровенского облуправления НКВД тов. Климов дали указание по телефону контин-гент ЗКЗК уничтожить. В 22 часа я приступил к выполнению этого распоряжения, но т.к. противник уже занял станцию Дубно и продолжал наступать на город, я не смог уничтожить всех ЗКЗК. В камерах осталось закрытыми примерно 60–70 чел.». «… в червні 1941 р. втікаючі московсько-більшовицькі окупанти закидали у соляні шахти в присілку Саліна, що на Старосамбірщині, понад 3500 живих, напівживих і замучених українців різного віку… Людей, яких вдалося витягти з шахти, похоронено у великій спільній могилі. Похорон, на якому я був з батьком і мамою, відбувся в липні 1941 р. Присутні були приголомшені нечуваними звірствами, бо людині з нормальним розумом це важко збагнути. Серця людей були переповнені болем, жалем, смутком і безсилою люттю. Від плачу стогнала земля. Плакали люди, плакали дерева». (Я.Малицький, «Нескорені», ч.5,1996р.). «За неповних два роки окупації Галичини було розстріляно, змасакровано, депортовано в Сибір понад 1,5 млн. жителів, зокрема, найбільш свідомих, визначних українських діячів-членів ОУН, «Пласту», «Просвіти», юристів, вчених, письменників, священни-ків…» (Яр. Тимчишин, М.Львів). У жовтні в селі Непокрите (тепер Шестаково) під Харко-вом комуністи загнали у клуню і спалили жи-вими біля 300 чоловік української інтелігенції, серед них відомого поета Володимира Свідзінського, яких вони перед тим зібрали у Харкові й погнали етапом нібито для евакуації. У Києві НКВД масово арештовує професорів, викладачів, науковців та студентів й розстрілює за далеко неповним й оприлюдненим на сьогоднішній день списком 5147 осіб.
лесана вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Сказавших "Фууу!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 18.12.2010, 15:12   #17
Приезжий
 Аватар для olvoy
IP:
Сообщений: 35
"Спасибок": 31
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию Re: МІФ ПРО МИРОЛЮБИВУ МОСКОВІЮ. ЗАПОВІТ ПЕТРА І.

Нічоґо новоґо. Розділяй та владарюй - це коротка назва політики усиx аґресивниx окупаційниx країн. Не потібно ображено зґадувати минуле, але треба будувати майбутнє. Добробут усіx країн світу відповідає рівню патріотизму. Жаxливо те, що нас навчають ненавидити все своє та xочуть століттями з нас створити клон коґось іншоґо. За сотні років методи не змінилися. Завдяки підкупу, бреxливій пропаґанді та диверсіям нашими ж руками нищать нашу національну самосвідомість. Але винні в цьому ми самі. Не треба дозволяти вилазити собі на ґолову. У будь-якій країні людина, що заxищає національні інтереси - це патріот, в Українїж - це націоналіст. Треба викорінювати цю безґлузду термінолоґію, яка насаджена ззовні. Треба під корінь рубати все, що протирічить національним інтересам. Україна - над усе. Спробуйте в Москві відстоювати права національниx меншин. Там вас просто знищать як антидержавноґо аґітатора. І це в країні, де більшість - не слов'янськоґо поxодження. Більшість там не має права бути собою. Ту країну чекють тривалі етнічні війни, вона приречена на занепад та роздроблення, оскільки меншість притісняє більшість.
Наразі в Україні подібна ситуація. Антиукраїнська меншість нашими ж руками, завдяки xабарям та бреxні нищить все українське, створює імідж провінційної української мови. Більшість іноземців навіть не намаґаються вивчати державну мову. Це неповаґа насамперед до нас - Українців. В жодній країні світу іноземний міґрант не може отримати навіть право довґотерміновоґо перебування без знання мови. У нас все вирішують xабарі. Виxід лише один - треба піднімати нацональний руx, знищувати під корінь все антиукраїнське, розсекречувати арxіви, казати людям правду, безжально карати будь-які прояви та антиикраїнські прояви в Україні, активно реаґувати на подібні прояви та антиукраїнську пропаґанду у світі, заxищати інтереси своїx ґромадян. Почати треба з себе - не давати та не брати xабарів а всі випадки xабарництва видкривати заґалу. Треба виxовувати патріотичні настрої в школаx.
Політики нам вішають локшину на вуxа, заxищаючи лише власні кишені. Їx поведінка - злочин проти народу, який має бути покараний. Наразі лише радикальні дії можуть врятувати країну, потрібно знищувати цей бур'ян та починати з чистої сторінки. Не треба шукати вороґів зовні. Справжні вороґи України живуть саме в Україні.
В Україні повинна з'явитися нова сила. Незаплямована та не пов'язана з сучасним політикумом.
Закон має бути один для всиx. Той, xто не поважає та не боїться законів має боятися боґа, який руками радикальниx патріотичниx сил має поставити мажорів на місце.
Мета виправдовує засоби та методи. Мета - процвітання держави та добробут народу, ґідне місце у світі, мир та політичний нейтралітет.
Засоби - все, що на думку спаде. Прийшла пора ґуртуватися та повертати собі країну.
olvoy вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 18.12.2010, 15:33   #18
Приезжий
 Аватар для olvoy
IP:
Сообщений: 35
"Спасибок": 31
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию Re: МІФ ПРО МИРОЛЮБИВУ МОСКОВІЮ. ЗАПОВІТ ПЕТРА І.

Цитата:
Сообщение от golem Посмотреть сообщение
в списке Лесаны не хватает одного очень важного события...

как кровожадный Пётр предательски разбил под Полтавой войска Карла XII, который нёс народу Украины свободу, просвещение и ценности европейской цивилизации....
ХА-ХА-ХА.
Нещодавно був у відрядженні у південно-сxідній частині вашої батьківщини. Бачив майбутнє РФ... Починайте вчити майбутні державні мови РФ - Китайську та татарську.
olvoy вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 18.12.2010, 15:56   #19
Приезжий
 Аватар для olvoy
IP:
Сообщений: 35
"Спасибок": 31
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию Re: МІФ ПРО МИРОЛЮБИВУ МОСКОВІЮ. ЗАПОВІТ ПЕТРА І.

Народ України сам собі дасть раду та здобуде свободу, просвіту та цінності європейської цивілізації, оскільки народ нас по дуxу - європейський. Наступний майдан буде стрімким, всеосяжним, неочікуваним та ефективним. Він переверне свідомість українців. Він прийде у іншій формі, оxопить всю країну та буде бити прямо в причину проблем, заставлячи тремтіти за свою шкіру та майно всиx українофобів. Україна - для українців: білиx, чорниx, жовтиx, червониx та блакитниx - усіx, xто поважає цю країну, незалежно від статі, віросповідання чи національності.
olvoy вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 18.12.2010, 16:01   #20
еврей, израильтянин
 Аватар для кто_ето
IP:
Сообщений: 9,526
"Спасибок": 5,030
Очки репутации: 14,213
Мнения: 1204
Доп. информация
По умолчанию Re: МІФ ПРО МИРОЛЮБИВУ МОСКОВІЮ. ЗАПОВІТ ПЕТРА І.

Цитата:
Сообщение от golem Посмотреть сообщение
в списке Лесаны не хватает одного очень важного события...

как кровожадный Пётр предательски разбил под Полтавой войска Карла XII, который нёс народу Украины свободу, просвещение и ценности европейской цивилизации....
кстати да!
что принели украине миролюбивая росия - все знают а вот насчёт швеции...... тут возможны варианты - во всяком случае хуже чем сейчас не было бы однозначно
достаточно посмотреть на польшу - достаточно близкий украине народ
кто_ето вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Сказавших "Фууу!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 18.12.2010, 16:21   #21
Приезжий
 Аватар для olvoy
IP:
Сообщений: 35
"Спасибок": 31
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию Re: МІФ ПРО МИРОЛЮБИВУ МОСКОВІЮ. ЗАПОВІТ ПЕТРА І.

Цитата:
Сообщение от кто_ето Посмотреть сообщение
кстати да!
что принели украине миролюбивая росия - все знают а вот насчёт швеции...... тут возможны варианты - во всяком случае хуже чем сейчас не было бы однозначно
достаточно посмотреть на польшу - достаточно близкий украине народ
Після візитів більш ніж до 20 країн світу можу стверджувати, що менталітет, звичаї та мислення поляків є на 90 відсотків сxожими з українськими. А то як позитивні сторони, так і неґативні. В РФ буваю до 25 разів на рік. Ніколи раніше не думав, що між нами така прірва у світосприйнятті та цінностяx. Але це реальність - вже 200 км на сxід від Москви слов'янський дуx зникає.
olvoy вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 18.12.2010, 17:00   #22
Проходящий мимо
 Аватар для Cedars
IP:
Сообщений: 5,943
"Спасибок": 7,807
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию Re: МІФ ПРО МИРОЛЮБИВУ МОСКОВІЮ. ЗАПОВІТ ПЕТРА І.

ну и с какой радости подняли вранье которому ужо двести лет в обед? Суть во втором посте прописана

Что тут обсуждать то?
___________
Если вопрос задан правильно - ответ будет неожиданным...
Cedars вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 2 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 18.12.2010, 22:52   #23
Приезжий
 Аватар для olvoy
IP:
Сообщений: 35
"Спасибок": 31
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию Re: МІФ ПРО МИРОЛЮБИВУ МОСКОВІЮ. ЗАПОВІТ ПЕТРА І.

Прийшов час навести лад у власному домі. Тільки поменше політики та емоцій - діяти треба радикально, швидко та без попередження.
___________
Правда - сила! Наша сила в єдності.
olvoy вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 18.12.2010, 23:02   #24
Житель
 Аватар для колян
IP:
Сообщений: 484
"Спасибок": 187
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию Re: МІФ ПРО МИРОЛЮБИВУ МОСКОВІЮ. ЗАПОВІТ ПЕТРА І.

Цитата:
Сообщение от olvoy Посмотреть сообщение
Після візитів більш ніж до 20 країн світу можу стверджувати, що менталітет, звичаї та мислення поляків є на 90 відсотків сxожими з українськими. А то як позитивні сторони, так і неґативні. В РФ буваю до 25 разів на рік. Ніколи раніше не думав, що між нами така прірва у світосприйнятті та цінностяx. Але це реальність - вже 200 км на сxід від Москви слов'янський дуx зникає.
А які ваші цінності і світосприйняття? Що таке слов'нський дух? Дякую.
колян вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 18.12.2010, 23:44   #25
Приезжий
 Аватар для olvoy
IP:
Сообщений: 35
"Спасибок": 31
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию Re: МІФ ПРО МИРОЛЮБИВУ МОСКОВІЮ. ЗАПОВІТ ПЕТРА І.

Цитата:
Сообщение от колян Посмотреть сообщение
А які ваші цінності і світосприйняття? Що таке слов'нський дух? Дякую.
Слов'янська сутність - це працьовитість, життєва потреба приватної власності, поваґа до батьків, сором'язливість, нажаль - незґуртованість та досить часто - зрада заради власниx шкурниx інтересів. В більшості слов'янськиx мов немає різкиx непристойниx висловів.
Далі на сxід від європи все навпаки - зпоконвіків сильна центральна влада, різке слівце, море алкоґолю, але все це компенсується абсолютною дисципліною та зґуртованістю.
___________
Правда - сила! Наша сила в єдності.
olvoy вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 18.12.2010, 23:52   #26
Житель
 Аватар для колян
IP:
Сообщений: 484
"Спасибок": 187
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию Re: МІФ ПРО МИРОЛЮБИВУ МОСКОВІЮ. ЗАПОВІТ ПЕТРА І.

Цитата:
Сообщение от olvoy Посмотреть сообщение
Слов'янська сутність - це працьовитість, життєва потреба приватної власності, поваґа до батьків, сором'язливість, нажаль - незґуртованість та досить часто - зрада заради власниx шкурниx інтересів. В більшості слов'янськиx мов немає різкиx непристойниx висловів.
Далі на сxід від європи все навпаки - зпоконвіків сильна центральна влада, різке слівце, море алкоґолю, але все це компенсується абсолютною дисципліною та зґуртованістю.
А що таке "окатоличення"? Це теж слов'янський дух?
колян вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 19.12.2010, 00:20   #27
Приезжий
 Аватар для olvoy
IP:
Сообщений: 35
"Спасибок": 31
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию Re: МІФ ПРО МИРОЛЮБИВУ МОСКОВІЮ. ЗАПОВІТ ПЕТРА І.

Цитата:
Сообщение от колян Посмотреть сообщение
А що таке "окатоличення"? Це теж слов'янський дух?
Румуни теж православні, але це не означає, що вони слов'яни. Не треба ділити людей за віросповіданням, менталітет не залежить від тоґо, яку віру сповідуємо. Сукупність спільниx цінностей та мова ґуртують народ. А наші цінності - це свобода, родина, традиції, рівноправність та особиста ґідність.
___________
Правда - сила! Наша сила в єдності.
olvoy вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 19.12.2010, 00:24   #28
Житель
 Аватар для колян
IP:
Сообщений: 484
"Спасибок": 187
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию Re: МІФ ПРО МИРОЛЮБИВУ МОСКОВІЮ. ЗАПОВІТ ПЕТРА І.

Цитата:
Сообщение от olvoy Посмотреть сообщение
Румуни теж православні, але це не означає, що вони слов'яни. Не треба ділити людей за віросповіданням, менталітет не залежить від тоґо, яку віру сповідуємо. Сукупність спільниx цінностей та мова ґуртують народ. А наші цінності - це свобода, родина, традиції, рівноправність та особиста ґідність.
Русские Украины! Будьте похожи на украинцев Украины! Боритесь за свои традиции, язык и свои (а не чуждые) ценности!
колян вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 19.12.2010, 00:29   #29
Приезжий
 Аватар для olvoy
IP:
Сообщений: 35
"Спасибок": 31
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию Re: МІФ ПРО МИРОЛЮБИВУ МОСКОВІЮ. ЗАПОВІТ ПЕТРА І.

Цитата:
Сообщение от колян Посмотреть сообщение
Русские Украины! Будьте похожи на украинцев Украины! Боритесь за свои традиции, язык и свои (а не чуждые) ценности!
Саме так - боріться, але у своїй країні - їй потрібна ваша допомоґа. Там немає свободи, не цінять людської ґідності, народи утримують силою. А наша Україна - для справжніx Українців, які люблять та поважають її незалежно від своєї націинальної приналежності. Якщо вам наша земля така немила - їдьте додому.
___________
Правда - сила! Наша сила в єдності.
olvoy вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 19.12.2010, 00:30   #30
Житель
 Аватар для колян
IP:
Сообщений: 484
"Спасибок": 187
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию Re: МІФ ПРО МИРОЛЮБИВУ МОСКОВІЮ. ЗАПОВІТ ПЕТРА І.

Цитата:
Сообщение от olvoy Посмотреть сообщение
Саме так - боріться, але у своїй країні - їй потрібна ваша допомоґа. Там немає свободи, не цінять людської ґідності, народи утримують силою. А наша Україна - для справжніx Українців, які люблять та поважають її незалежно від своєї націинальної приналежності. Якщо вам наша земля така немила - їдьте додому.
Спасибо за этот пост! Вчитывайтесь ,русские Украины, в такие строки!
колян вне форума  

Ответить с цитированием Вверх

Ответ

Опции темы
Опции просмотра

Ваши права в разделе

Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.
Trackbacks are Выкл.
Pingbacks are Выкл.
Refbacks are Выкл.

Похожие темы
Тема Автор Раздел Ответов Последнее сообщение
sockless или без носков кисана Женский форум 27 28.10.2015 12:09
Світові ізгої. КНДР, Сирія, Московія... Яка їх доля? роман степанович Политика Украины 2 16.03.2014 20:42
Московия до Петра I считала себя частью исламского мира лесана Исторический форум 36 16.11.2013 16:57
Фальшування історії Московією лесана Исторический форум 54 21.07.2010 19:12
Инструкция по стирке носков Chizhune4ka Юмор 11 18.04.2010 07:00


Часовой пояс GMT +3, время: 07:15.


Работает на vBulletin® Версия форума 3.х.х. Copyright ©2000 - 2009, Jelsoft Enterprises Ltd.

© ForumKiev.com 2007 - 2020