Я люблю Киев

КИЕВСКИЙ ФОРУМ
КУЛЬТУРНОГО ОБЩЕНИЯ
FORUMKIEV.COM
Правила Новое Вопросы Ссылки
КИЕВ ПОГОДА ИСТОРИЯ ТУРИСТУ
N-728-MI-2
Вернуться   Киевский форум > Политический форум > Исторический форум

Українці, які створили імперію. Частина 1 - ідеолог Прокопович

Ответ
 
Опции темы Опции просмотра
Старый 01.02.2011, 09:43   #1
Київська русинка
 Аватар для лесана
IP:
Сообщений: 3,922
"Спасибок": 4,531
Очки репутации: 0
Мнения: 6794
Доп. информация
- Автор темы - По умолчанию Українці, які створили імперію. Частина 1 - ідеолог Прокопович

В 1862 році у Новгороді спорудили монумент на честь тисячоліття Росії. За відправну точку взяли дату легендарного запрошення варягів на Русь. На фризі розташували горельєфи 109 історичних персон, які на думку авторів, внесли найбільший вклад в створення могутньої Російської держави.
Те, що там з'явилися фігури київських князів, постаті Костянтина Острозького чи Богдана Хмельницького, залишимо на совісті проектантів. Ці персони дуже б здивувалися, якби дізнались, що все життя вони виявляється будували єдину та неділиму Росію.
Але є серед цих героїв троє наших земляків, які справді доклали руку до створення Російської імперії і заслужено несуть вахту на цьому монументі. Це псковський і новгородський митрополит Феофан Прокопович, статс-секретар Катерини ІІ-ої та імперський канцлер Олександр Безбородько, дипломат і міністр внутрішніх справ, особистий друг Олександра І-го Віктор Кочубей.
Першого і останнього розділяє майже століття. Кожен з них знаменує окремий етап в розвитку імперії. Прокопович - становлення, Безбородько - експансію, Кочубей - пік могутності і початок занепаду. Їх діяльність доводить - українці в складі поліетнічної еліти творили Російську імперію.
Сьогодні наш герой - Феофан Прокопович. Він обґрунтував реформи Петра І, остаточно націоналізував церкву, звів на престол імператрицю Катерину І та Анну Іоанівну, а під кінець життя перетворився на інквізитора, розгорнувши справжнє „полювання на відьом" серед своїх опонентів.
Українізація Московської церкви
Розпочавши свої реформи, Петро І залишився без підтримки російського духовенства. Місцевим ієрархам видавались аж надто підозрілим засилля іноземців, гоління борід та протестантські замашки царя.
Але відмовитись від православ'я як головного ідеологічного стрижня держави монарх не міг. Тому він почав процес вестернізації духовенства, спираючись на людей, які пройшли горнило західної духовної освіти, але в той же час залишились вірними православним канонам.
Невільно Петро І запустив механізм українізації церкви, закликавши в Росію українське та білоруське духовенство (в основному випускників Києво-Могилянської академії).
В результаті до середини XVIII ст. імперською церквою в більшості керували українці. Зі 127 архієреїв, які в 1700-1762 рр. займали російські кафедри, 70 були українцями, 47 - росіянами, решта - представниками інших національностей.
В жовтні 1700 р. помирає патріарх Адріан. Цар не дозволяє обрати нового церковного очільника, натомість призначає місцеблюстителем патріаршого престолу українця Стефана Яворського (до речі, галичанина за походженням).
Разом із єпископським так званим Освященним собором Яворський керує церквою. Але йому дістається лише куце охвістя влади. Управління церковним майном зосереджується в Монастирському приказі - державній, а не церковній інституції.
В результаті основними гніздами опозиції стають монастирі. В боротьбі з ними влада навіть забороняє монахам тримати в келії перо та папір.
Тим часом цар задумує бюрократизувати церкву. На центральному рівні державного управління він будує систему колегій (попередники міністерств). На його думку, така ж колегія має управляти й духовними справами. Але тут Яворський йому не помічник.
Уродженець Яворова під Львовом Стефан Яворський став де-факто Московським патріархом (де-юре він був тільки місцеблюститетелем). Після його смерті патріархії вже не було - залишився СинодСтефан, мабуть, сам хотів стати патріархом, тому одержавлення церкви не входило в його плани. До того ж він обурився введенням в церковні суди цивільних наглядачів-фіскалів і публічно оголосив свою позицію в проповіді.
Скоро Яворський зблизився із прихильниками царевича Олексія (який був в опозиції до батька), і Петро зрозумів, що з цією духовною особою йому не по дорозі.
Тому цар наближає до себе двох людей, які де-факто стають головними в церковній ієрархії. Перший - випускник Могилянської академії Феодосій Яновський (керує духовними справами в Петербурзі).
Другий - ректор цієї академії, ігумен братського монастиря Феофан Прокопович.
Він народився в 1681 р. в Києві в родині купця. При народженні отримав ім'я Єлизар. Рано осиротів, але за допомогою свого дядька - ректора Могилянської колегії - влаштувався туди на навчання.
Проте стандартна духовна освіта його не влаштувала. Прокопович мандрує до Львова, де переходить в уніатство і навіть вступає до Василіанського чернечого ордену. Це відкрило Єлизару дорогу до Риму.
Він долає пів-Європи і прибуває до святого міста, де навчається під керівництвом єзуїтів. Серед іншого цікавиться спадщиною античних ораторів і переймає в них багато риторичних прийомів, які використовуватиме потім все життя.
Навчання у наставників Товариства Ісуса не заважає Прокоповичу знайомитись із доробком протестантських теологів. На батьківщину він повертається через Швейцарію і там ближче пізнає теорію і практику протестантизму.
В 1702 р. він знову в Україні. В Почаївському монастирі знову приймає православ'я, а потім вирушає до Києва. Там стрижеться в монахи під ім'ям Феофана.
Таке конфесійне метання було тоді якщо не типовим, то допустимим. Стефан Яворський у свій час теж встиг побути уніатом.
Маючи за плечима величезний багаж знань, Феофан займає почесне місцеве в Могилянській академії. Викладає піїтику, риторику, філософію та богослів'я. Рекомендує себе противником схоластичних педагогічних прийомів, суть предмету викладає ясною чіткою мовою.
Феофан Прокопович - киянин, який став ідеологом самодержавної імперської владиПрокопович пише свій перший літературний твір - трагікомедію "Володимир", яку присвячує гетьману Івану Мазепі. Але це не завадило Прокоповичу в 1708 р., коли Мазепа став союзником Карла ХІІ, надавати якісь цінні послуги київському губернатору Дмитру Голіцину.
В 1706-ому могилянський викладач уперше зустрівся з Петром І, коли той інспектував будівництво Печерської фортеці.
Друге побачення відбулось в 1709 році - Феофан у Софійському соборі говорив вітальне слово на честь Полтавської перемоги, де порівняв царя з біблійним Самсоном.
Коли Петро І збирався в похід проти турків, то прихопив з собою талановитого оратора, який своїми проповідями запалював до бою серця солдат. І хоча той похід скінчився катастрофою для "росів", цар по достоїнству оцінив заслуги Прокоповича. За його протекції він стає ігуменом Кивського братського монастиря та ректором академії.
В 1715 р. Феофана Прокоповича викликали в Петербург.
Тамтешнє духовенство зустріло українця в штики. Малоросіян вони завжди підозрювали в латинстві, а Прокоповича до того ж вважали таємним лютеранином та кальвіністом. Підстави для цього були - Феофан захоплювався протестантськими теологами, його бібліотека на три чверті складалася з їхніх творів.
Коли цар задумав висунути його на митрополичий престол у Пскові, ректор Московської академії Феофілакт Лопатинський висловив енергійний протест. Прокоповича все ж призначили, але він не забув образи Лопатинському і в кінці життя жорстоко помстився.

добавлено через 38 секунд
Кромвель Петра Першого
Головним завданням Феофана було складання проекту регламенту нової Духовної колегії, яка мала назавжди замінити патріарха. Тобто одержавлення церкви, проти якого так боровся Яворський.
Прокопович упорався з цим блискуче - написав цілий трактат, виправдовуючи ламання царем православних церковних традицій.
Для аргументації реформ він знайшов ряд причин. Мовляв, колегіальне начало завжди краще, ніж одиничне, а пряме підпорядкування царю робить цю духовну установу тільки сильнішою.
Патріаршество ж, на думку Феофана, це ризик двовладдя в державі. В країні має бути лише один самодержець. Регулярна держава не повинна мати реальних конкурентів, які б могли формувати суспільну думку.
В 1721 році (до речі, рівно 290 років тому - 25 січня) замість патріаршества заснували Святійший Синод з 12 архієреїв. Спочатку Прокопович пропонував включити туди й світських осіб, але цар не пішов на такий радикальний крок.
Регламент, він же устав Духовної колегії - трактат Прокоповича про церковну реформу і заміну патріаршества Синодом
Ключовими були посади президента та двох віце-президентів. Першим став Яворський, але керував він тільки номінально. Реальну владу отримали Яновський та Прокопович, які були призначені віце-президентами.
Спочатку планувалося, що нова установа буде подібною до інших колегій - тобто по суті рядовою центральною державною інституцією, щось на кшталт міністерства. Але потім Синоду надали вищий статус.
Якщо Сенат був вищою державною установою, то Синод став його аналогом у духовній сфері. Але так само, як Сенат цілком контролювався монархом, так само й Синод був від нього залежним.
Фактично Петро І за допомогою Прокоповича здійснив пом'якшений варіант націоналізації церкви, яку сам же й очолив. У 1530-их роках англійський король Генріх VIII теж націоналізував церкву і поклав початок англіканству. Через 180 років щось подібне - тільки більш обережно - зробив і російський цар.
У Герніха VIII був вірний помічник у цій справі - Томас Кромвель. Для Петра його Кромвелем став українець Феофан Прокопович.
Про "Всєп'янєйший собор" Петра І-го читайте дослідження у розділі "Дайджест"
Реформа церкви не випадково форсувалася в час загострення конфлікту Петра І з його сином царевичем Олексієм. Останній спирався на підтримку частини вищого російського духовенства. Створення Синоду вибило грунт з-під ніг цієї ще аморфної опозиції.
В 1718 році царевича позбавили права на спадкування престолу. А через чотири роки імператор Петро І видає указ з цього приводу. Тепер кожен наступний монарх вільний призначати собі спадкоємця.
Ця система покладе початок епосі палацових переворотів, яка триватиме століття, поки Павло І не скасує цей порядок передачі влади. А тим часом Феофан Прокопович відгукнувся на нововведення імператора "своєчасною" книгою "Правда волі монаршої".
Головна теза - немає влади не від Бога. Монарх вільний у своїх діях і відповідатиме за них тільки перед Всевишнім. Мета його - всенародна користь. А оскільки потреби й користь народу визначаються Богом, то служачи народу (читай - державі), монарх тим самим служить Богу.
Прилучення церкви до держави: спільна будівля Сенату й Синоду в Санкт-Петербурзі (збудована у 1860-их) Феофан стає справжнім ідеологом імператорської влади. Не було такої ініціативи Петра, яку б Прокопович не зумів би виправдати в своїх творах і проповідях.
То він пояснює користь царських подорожей за кордон, то за дорученням царя висміює ханжів та лицемірів, то пише історію Петра Великого, то складає похвальне слово про російський флот, то виправдовує реформу монастирів.
При цьому Прокопович мало переймається тим, що він архієрей і веде досить світське життя.
Яворський колись поскаржився царю, що той збирає в своїй оселі п'яні гулянки. Вночі вони з Петром нагрянули до Феофана і застали компанію. Останній якраз тримав в руці кубок вина, але не розгубився і тут же проголосив здравицю монарху.
"Можете залишись, не хочете - їдьте додому. А я побуду в такій приємній компанії", - сказав цар ошелешеному Яворському.
Конфлікт ієрархів: модерний малорос проти "неученого" московита
29 січня 1725 року імператор Петро І помирає, так і не встигши згідно з власною "реформою" призначити собі наступника.
Дмитро Голіцин та князі Долгорукови просувають на престол дев'ятирічного внука покійного імператора Петра Олексійовича. Меншиков хоче наділити владою дружину царя Катерину, короновану ще за життя чоловіка. Біля смертного одра імператора починається боротьба за владу.
У вирішальний момент в гру вступає Феофан Прокопович. Спочатку він нагадує, що всі вельможі присягали дотримуватись указу про спадкування престолу. Коли йому заперечують, що цар так і не висловив свою останню волю, Феофан переходить в наступ.
Він згадує, що напередодні коронації Катерини імператор був в гостях в одного англійського купця. Там монарх нібито сказав, що корону на свою дружину він покладає тільки для того, щоб після своєї смерті передати їй престол.
Дехто з присутніх підтвердив, що така розмова дійсно була. "Я вірю вам, мої батьки та брати, - радісно вигукнув Меншиков. - Хай живе наша августійша государиня імператриця Катерина!". За спиною Меншикова вже стояла гвардія. Заперечити ніхто не посмів.

добавлено через 1 минуту
Прокопович саджає на трон Катерину


добавлено через 2 минуты
За три дні цей матеріал набрав більше 700 коментарів - наразі рекордний показник на ІП. Бонусом для активних читачів хай стане це відео - уривок із 1-ої частини серіалу "Таємниці палацових переворотів". Тут Феофан Прокопович приструнює Голіцина і Долгорукових, приводячи до влади Катерину Першу
Відстоюючи кандидатуру Катерини, Феофан, звісно, мав свій зиск. Партія Меншикова не була зацікавлена в згортанні церковної реформи - тоді як Голіцин і Долгорукови могли відновити патріаршество, після чого Прокоповичу загрожувала б опала, а, можливо, і в'язниця.
З подвійною енергією він почав захищати новий режим - виголосив траурну проповідь на похоронах Петра І, прокляв авторів анонімних листів, які натякали на інтимний зв'язок Катерини з Меншиковим, вдруге видав свій твір "Правда волі монаршої".
Послуга, яку Феофан зробив новій імператриці, не залишилась непоміченою. Тому коли він доніс на свого колегу по Синоду Феодосія Яновського, справі відразу надали політичного характеру і почали розкручувати. Яновський для цього сам давав приводи своїми необережними висловами. До того ж він теж почав "копати" під Феофана.
В боротьбі двох церковних ієрархів переміг Прокопович.
Государиня наказала арештувати Феодосія. Вирок йому писав сам Феофан, і вирок суворий - позбавлення митрополичого престолу і заслання в далекий Карельський монастир. Пізніше з Яновського зняли духовний сан, а через рік, надламаний фізично та духовн, він помер у в'язниці.
Феофана тим часом перевели на новгородську митрополію, яку займав Яновський. Але другим віце-президентом Синоду призначили старого ворога Прокоповича - Феофілакта Лопатинського. Третьою людиною в цій установі став ростовський архієпископ Георгій Дашков.
В наступні роки між Феофаном і цими двома людьми розгорнулась запекла боротьба, в якій не обійшлося без людських жертв.
Дашков ненавидів малоросіян, які заполонили російську церкву. Сам він походив із так званого "неученого духовенства" і вважав себе першим претендентом на престол патріарха після скасування церковної реформи Петра.
Він зумів підтягнути в Синод вірних йому людей і Прокопович на деякий час залишився єдиним захисником реформованої церкви. Для Феофана настали чорні часи.
Якщо раніше достатньо було бути в милості у монарха, то тепер треба було заручитись підтримкою Верховної таємної ради - неофіційного придворного органу, який реально управляв країною і складався з 7-8 знатних осіб.
Коли в 1727 р. на трон сів малолітній Петро ІІ, справа Феофана здавалась програною.
В союзі із спецслужбами: Прокопович і Таємна канцелярія
Меншикова відсторонили від влади і заслали до Сибіру. Імператором крутили як хотіли князі Долгорукови - відкриті прихильники московської старовини. Здавалося, от-от відновлять патріаршество.
Користуючись сприятливими обставинами, Дашков через архімандрита Маркела Радишевського (колишнього наближеного Феофана) звинувачує новгородського митрополита в єресі.
Головні аргументи - Прокопович цурається святих ікон, стверджує, що християнин може виправдатися перед Богом тільки вірою без добрих справ (один із головних постулатів Лютера), сміється над богословською спадщиною святих отців тощо.
Здавалося, ще трохи - і Феофан опиниться у застінках Таємної канцелярії (головного органу політичної поліції імперії).
Все змінила передчасна смерть Петра ІІ від віспи. Знову постало питання спадкування трону.
Подальші події в історії Росії відомі як "змова верховників". Верховна таємна рада пропонує престол племінниці Петра І герцогині Курляндській (Курляндія - засноване тевтонськими лицарями герцогство у західній частині нинішньої Латвії, тривалий час васал Великого князівства Литовського і Речі Посполитої - ІП) Анні Іоанівні, але з умовою, що вона підпише так звані Кондиції, за якими реальна влада передавалася радникам.
Прокопович розуміє - це його останній шанс. Він посилає таємне посольство в Мітаву (нині Єлгава у Латвії) - столицю Курляндії.
Анну він схиляє поки підписати Кондиції, але обіцяє, що вже скоро вона за його підтримки зможе повернути самодержавну владу.

Блазні при дворі Анни Іоановни. Друга "всеросійська імператриця", яку привів до влади Прокопович, любила розваги, німців і терор - за її правління в Сибір і на Камчатку було вислано 20 тисяч осібСвого слова Феофан дотримав. По-перше, зірвав намір верховників привести підданих до присяги, у якій не було б жодного слова про самодержавну владу імператриці. По-друге, зумів таємно передати Анні план дій по поверненню самодержавної влади, який розробило опозиційне до верховників дворянство.
Наступного дня у присутності делегації від радників імператриця прилюдно розірвала Кондиції і позбавилась опіки Верховної таємної ради. Чи варто говорити, що після такої дієвої допомоги саме Прокопович здійснив обряд коронації Анни Іоанівни - вже як самодержиці.
Ключову роль в управлінні при Анні Іоанівні грали протестанти - її коханець герцог Ернст Бірон та керівник кабінету міністрів граф Генріх Остерман. Релігійна політика останніх була спрямована передусім на викачування фінансових ресурсів із церковних володінь. Це викликало опозицію у священників, однак Прокопович був невмолимий і постійно знаходився на боці влади.
Тепер у Феофана були розв'язані руки для боротьби з ворогами. Вони дали йому гарний привід.
Радишевський (той самий колишній наближений Феофана, який за царювання Петра ІІ звинуватив Прокоповича в єресі) почав розповсюджувати написане ним "Житіє єретика Феофана Прокоповича".
В написаному він нападав не тільки на митрополита, але й на покійного імператора Петра І. Це була справа якраз для Таємної канцелярії, куди Радишевський кілька років тому не відправив самого Прокоповича. Феофан тісно співпрацює зі зловісним керівником політичної поліції Андрієм Ушаковим. Автор памфлету та його помічник арештовані.
Поступово кількість жертв всесильного ієрарха пішла на десятки. Ось тільки деякі з них:
- архієпископ Воронезький Лев Юрлов. Розстрижений і засланий на Біле море за те, що відмовився служити службу на честь нової імператриці;
- Георгій Дашков. Засланий в Спасо-Каменський вологодський монастир за хабарі в Ростовській єпархії. Пізніше за наполяганням Прокоповича переведений в Нерчинськ (це за Байкалом, на кордоні з Китаєм);
- коломенський митрополит Ігнатій Смола засланий в Свіяжський монастир за покривання „злочину" Льва Юрлова;
- казанський архієпископ Сильвестр Холмський засланий в Крипецький монастир поблизу Пскова за змову з Ігнатієм проти Феофана;
- київський архієпископ Варлаам Ванатович засланий в Бєлозерський Кирилівський монастир за те що не відслужив молебен по імператриці.
Усім їм (кому більше, кому менше) інкримінували політичні статті. Прокопович видавав боротьбу зі своїми недругами за розкриття антидержавних змов.
Апогеєм "полювання на відьом" стала так звана "решилoвська справа". В 1732 р. з'явився новий пасквіль на Феофана, де дісталось і Петру І та Анні Іоановні. Прокопович скоро дізнався, що документ писав Йосиф Решилов - довірена особа Феофілакта Лопатинського. Настав час вдарити по старому ворогу.
Лопатинський саме видав давній твір Стефана Яворського "Камінь віри" - жорсткого антипротестантського спрямування. Йому відповів протестантський богослов Йоганн Буддей, який дуже вихваляв Феофана і паплюжив Яворського (ходили чутки, що справжнім автором цього полемічного трактату був сам новгородський Прокопович).

Допит у Таємній канцеляріїСкоро в богословську дискусію втрутилась караюча рука політичної поліції. Феофан доводив - за цією справою стоять іноземні шпигуни католицьких країн, зокрема Іспанії. Вони, мовляв, мажуть брудом чесних протестантів, які служать Росії.
В результаті під слідством Таємної канцелярії опинились кілька архімандритів, директор Московської синодальної типографії і навіть колишній кабінет-секретар Петра І. Лише в 1733 р. невгамовний новгородський митрополит відправив до таємної поліції більше ста духовних осіб.
Прокопович так перейнявся нелегкою роботою Таємної канцелярії, що навіть інструктував її працівників.
„Пришед, тотчас не медля допрашивать, - писав він - Всем вопрошающим наблюдать на глаза и на все лице его: не явится ли на нем каково изменение; и для того поставить его лицом к окошкам. Не допускать говорить ему лишнего и к допросам не надлежащего, но говорил бы то, о чем его спрашивают".
Режим Путіна - спадщина Феофана
Парадоксально, але замашки інквізитора уживались у Прокоповича з любов'ю до літератури та з покровительством науці. Світлою плямою в його біографії є путівка в життя, яку він дав молодому Михайлу Ломоносову. Феофан посприяв щоб талановитий хлопець поїхав до Петербургу навчатися при Академії наук.
Таким і пам'ятає українця Росія - великий просвітитель, який не гребував жодними засобами, щоб знищити своїх явних і уявних ворогів.
Тим часом в 1735 р. "взяли" Феофілакта Лопатинського. Через три роки його позбавили сану і відправили до Виборгського замку. Але Феофан Прокопович не дожив до тріумфу. Він помер 8 вересня 1736 року, залишивши солідний літературний спадок, бібліотеку в 30 тисяч томів і головне своє дітище - Святійший Синод.
Майже 200 років російська церква залишалась ідеологічним придатком імперії, з часом вплив держави на духовні справи тільки посилився. Імператор розглядав себе як керівника і покровителя православ'я і з цієї позиції здійснював як внутрішню, так і зовнішню політику.
Чи пішли реформи Прокоповича на благо самій церкві - вже інше питання. Але сам він цим ніколи не переймався. Він завжди був скоріше державним діячем в рясі ієрарха, ніж справжнім церковником. Благо самодержавного монарха - ось мета, якій він завжди вірно служив.
Українець Феофан Прокопович назавжди змінив обличчя Росії, перетворивши її на імперію. Навіть відновлення патріаршества, революція, епоха радянського атеїзму не змогли вбити його напрацювання.
Йдеться про старанно плекану Прокоповичем ідею гіперцентралізованої державності, на чолі якої стоїть одна особа (імператор, цар, президент - байдуже). При цьому церква займає не просто підпорядковане становище, вона фактично є частиною державного апарату. Її основна задача не тільки (і не стільки) душпастирська місія, скільки ідеологічна підтримка імперського механізму.
Як бачимо, ці ідеї й досі живуть в сучасній Росі.
___________
Коли ж у вас серця телячі,
Зробіть намордники собачі.


лесана вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 05.02.2011, 10:58   #2
nsk
Враг народа - ст.58
 Аватар для nsk
IP:
Сообщений: 18,097
"Спасибок": 19,142
Очки репутации: 121,065
Мнения: -2673
Доп. информация
По умолчанию Re: Українці, які створили імперію. Частина 1 - ідеолог Прокопович

Цитата:
Сообщение от лесана Посмотреть сообщение
В 1862 році у Новгороді спорудили монумент на честь тисячоліття Росії.
пришли друзья УПЫ и взорвали, а я его видел ...этаж к каком годе то? ... вона чо .... мабуть в 1978-1979 .... живёхонек .... рукИ "любых друзей" не видно ... вот же советские реставраторы - умели же, да и сейчас на высоте

кстати ... а памятник Пушкину в Одессе отреставрировали после стрельбы друзей - немчиков .... напротив "бывшей биржи труда" .... около морвокзала и "ёперного балета"? или оставили для назидания потомков .... от националистических Тягни-уй-богов?

так шо пани сказать хотели? ... а мож завалить "к едреней фене" Дюка да Шухевича поставить? ... тады придётЬ весь "Гамбринус" и будет не потребство как в Севастополе
___________
Я не гривна, не бакс и не рубль ... мне глубоко нас рать на курс рейтинга, основная задача - сохранить свое мнение подкрепленное очевидными фактами и не поддаться стадному мнению !!! :-)
nsk вне форума  

Сказавших "Фууу!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 25.03.2011, 09:42   #3
Київська русинка
 Аватар для лесана
IP:
Сообщений: 3,922
"Спасибок": 4,531
Очки репутации: 0
Мнения: 6794
Доп. информация
- Автор темы - По умолчанию Re: Українці, які створили імперію. Частина 1 - ідеолог Прокопович

Українці, які створили імперію. Універсальний бюрократ Безбородько

Його талант вивів Російську імперію у вищу лігу європейських держав. Він почав із приєднання Криму, а закінчив Наполеоном. За 24 роки провінційний чиновник Олександр Безбородько досяг усіх мислимих висот в системі імперської бюрократії - аж до канцлера.
Сьогоднішній наш герой - козацький полковник, генерал-майор, таємний радник, граф, сенатор, світлійший князь і нарешті канцлер Російської імперії. За 24 роки провінційний чиновник середньої руки Олександр Безбородько досяг усіх мислимих висот в системі імперської бюрократії. Ключ до успіху - його універсальність, здатність якісно і швидко виконувати будь-які завдання.
Його талант вивів Росію у вищу лігу європейських держав. Він допоміг імперії закріпитись на чорноморському узбережжі, стримав експансію Швеції на півночі та спільно з сусідами-хижаками швидко та цинічно поділити польський "пиріг".
Якщо Петро І прорубав для Росії у Європу вікно, то Олександр Безбородько відчинив для неї двері до цього континенту.

Нова аристократія


1760-80 рр. - золотий вік Катерини ІІ. Це час блаженства для дворянського стану, який стає більш повнокровним завдяки притоку нових людей. Малоросія (колишня Гетьманщина) - одна з основних донорів цієї нової аристократії.
До 60-х років XVIII ст., поки цар Петро ІІІ не оприлюднив "Маніфест про вільність дворянства", козацька старшина не дуже поспішала єднатись з російським елітарним станом. Московські дворяни несли на собі тягар обов'язкової служби та інших повинностей.
Лише за часів Катерини ІІ виросло перше покоління "непоротого" дворянства. Тому сотні полкових та генеральних старшин поповнюють його ряди.
Як еліта Гетьманщини стала імперськими чиновниками
Імена Розумовських, Гудовичів, Завадовських, Трощинських, Милорадовичів не сходять з уст представників вищого світу Санкт-Петербургу. Не в останню чергу завдяки талановитим українцям російська поліетнічна еліта поступово слов'янізується.
Німецьке начало, сильне при Петрі та його наступниках, відходить на другий план. Нові дворяни стають господарями життя і грають першу скрипку при дворі. Одним із них був Олександр Безбородько.

Від Глухова - до Петербургу

Він народився 14 березня 1747 р. в Глухові в родині генерального писаря Андрія Безбородька. Вони лише недавно вибились в люди. Брак родовитості компенсувався фантастичними легендами про походження роду. Нібито за часів Богдана Хмельницького шляхтичу Дем'яну Ксенжницькому, який воював на боці козаків, в бою відрубали підборіддя. З того часу його нащадки й почали зватися Безбородьками.

Андрій Безбородько зробив стрімку кар'єру з військового канцеляриста до генерального писаря. Все завдяки близькому знайомству з тодішнім фактичним правителем Малоросії князем Іваном Барятинським та з його наступником графом Олександром Румянцевим.
Кар'єру Безбородька-старшого мало не перервав гучний корупційний скандал. Його звинуватили в хабарництві та торгівлі сотенними посадами. Формально відсторонений від служби, він не втратив впливу і з початком правління гетьмана Кирила Розумовського був реабілітований. В 1762 р. Андрій Безбородько вийшов у відставку в чині генерального судді.

Його син Олександр був просто приречений на успішну кар'єру в Малоросії. Після ліквідації гетьманства його бере під своє крило Петро Румянцев - президент Малоросійської колегії, а потім імперський намісник. Олександр закінчує Києво-Могилянську академію і відразу стає бунчуковим товаришем.
Олександр Безбородько в зеніті своєї потуги. 1792 рік. Портрет роботи австрійського живописця Йоганна Батиста Лампі-старшогоПерша практична робота - служба в канцелярії Румянцева. Перспективи молодого чиновника могли б обмежитись провінцією, якби не феноменальні здібності.
По-перше, надзвичайна пам'ять. Він міг експромтом переповісти біографію будь-якого незначного офіцера призначеного в гарнізон до якоїсь Богом забутої фортеці.
По-друге, величезна працьовитість, уміння жертвувати особистим заради кар'єри. В 1775 р. Безбородько мав їхати до Москви на святкування миру з турками. В цей час тяжко захворіла його сестра Уляна. Вона просить брата супроводжувати її на лікування до Німеччини. Схвильований перспективою царських милостей в білокам'яній, Олександр навідріз відмовляється допомогти сестрі. Вона так і не дочекається уваги від брата і помре через два роки.

Російсько-турецька війна 1768-1774 рр. спровокувала кар'єрний прорив Безбородька. Петро Румянцев грає ключову роль в кампанії і пожинає лаври переможця. Безбородько знаходиться при похідній канцелярії командуючого і виконує безліч рутинної роботи.
При цьому він командує кількома полками і особисто бере участь в трьох битвах. За час війни Олександо Безбородько доростає до чину київського козацького полковника, а також прилаштовує свого молодшого брата Іллю на армійську службу.

В 1774 р. в болгарському селі Кючук-Кайнарджі Румянцев починає мирні переговори з турками. Безбородько завідує делікатною справою - задобрює ворожих послів цінними подарунками.
Мир приносить імперії територію від Дніпра до Південного Бугу (частина нинішніх Миколаївщини, Кіровоградщини і Херсонщини - ІП). Турки визнають Кримське ханство, яке поступово дрейфує в бік Росії, незалежним.
Одна з перших депортацій імперії. Як кримчан переселяли у Приазов'я
Осипаний царськими милостями Румянцев не забуває про своїх підлеглих. В Москві він рекомендує Безбородька та його колегу Петра Завадовського самій імператриці.
"Представляю Вашій Величності діамант в корі: ваш розум дасть йому ціну", - впевнений фельдмаршал. "Не забувайте старого", - просить він своїх протеже, передчуваючи їх кар'єрний зліт.
Цариця якраз оновлює свою особисту канцелярію і молоді українці займають посади секретарів. Красунчик Завадовський припадає не лише до душі, але й до тіла імператриці. Він стає фаворитом Катерини, але не надовго. Стараннями іншого коханця імператриці Григорія Потьомкіна його відсилають з двору і значної ролі в політиці він більше не грає.
Петро Завадовський. Ще один в ряду українців, які спали з російськими імператрицямиТовстий та негарний на обличчя Безбородько фізично не приваблює імператрицю. Але він завойовує її своїм розумом та здібностями.

В 1775 р. 30-річний Олександр Безбородько переїжджає до Петербургу, де стає секретарем імператриці по "чолобитним" справам. Це щось на зразок відділу звернень громадян. Справа не надто вдячна ні тоді, ні тепер. Але молодий чиновник має колосальне бажання навчатись та освоїтись в чужому середовищі.
За два роки Безбородько досить добре вивчає французьку мову - lingua franca тогочасної еліти. Пізніше опановує італійську та німецьку.

Перший секретар імперії

Імператриця скоро помічає трудоголізм Безбородька. Одного разу на Масляну вона запросила на млинці усіх чергових секретарів. Виявилось, що присутній лише один Безбородько. "Запроси його!", - наказала цариця. В розмові з секретарем Катерина згадала якийсь закон. Безбородько, не задумуючись, тут же його процитував.
Це був початок їхнього зближення. Імператриця все частіше вимагає, щоб справи їй доповідав виключно Безбородько. Справи Сенату, Синоду, Іноземної колегії, усіх намісництв проходять через його руки. З-під його пера виходить більшість законодавчих актів. Його діловий літературний стиль заслужено здобуває репутацію кращого в імперії.

З ростом повноважень Безбородько формує свою особисту канцелярію. В кращі часи там працює до 9 чоловік. З 1784 р. правою рукою першого секретаря стає його земляк Дмитро Трощинський, який бере на себе всю чорнову роботу.
Безбородько стає єдиним посередником між бюрократичною імперською машиною і людиною, яка цією машиною керує. В придворних колах його вже величають не інакше як "перший секретар". В цьому сила Безбородька. Які б посади він не займав його головний козир - повсякчасний доступ до тіла коронованої особи.

Катерина Друга у ще не дуже похилому віці. Завдяки своєму гострому розуму Безбородько став мозком імператриці, уникнувши гормональних і політичних потрясінь, що супроводжували тих фаворитів, які були для Катерини не мозком, а іншими частинами тіла Сам секретар у вільний час займається історією. Він пише записку про "російські з татарами війни", де радить цариці якнайскоріше анексувати Крим. Скоро вона цією порадою скористається.
Ностальгія за Малоросією трансформується в написання "Літопису Малої Росії". Там він виправдовує скасування гетьманства і звеличує Румянцева як кращого правителя цього краю.
Але Безбородьків локальний патріотизм ніколи не вступає в конфлікт з імперськими інтересами. В 1783 р., коли треба було ліквідувати величезний бюджетний дефіцит в 9 млн. рублів, він пропонує це зробити за рахунок українських земель. З його подачі з мешканців Малоросії тепер стягують подушний податок та мито за продаж нерухомості.

Перші успіхи - перші нагороди. В 1779 р. - Безбородько вже бригадир, пізніше кавалер новоствореного ордену св. Володимира. Отримує тисячу кріпосних в Білорусі, а потім і в Україні. Скоро він має нагоду побувати у своїх нових маєтках. Йому доручають організувати поїздку імператриці в Могильов, де вона зустрічається зі своїм союзником австрійським імператором Йосифом ІІ.
Останнього Безбородько приємно вразив. Пізніше імператор навіть подарує йому титул графа Священної римської імперії. А тепер перший секретар дебютує в якості дипломата - пише записку про розподіл сфер впливу між союзниками за рахунок території Османської імперії.
Імператриця переводить його на дипломатичний фронт. В 1780 р. вона прикріпляє його в чині генерал-майора до Колегії іноземних справ як уповноваженого для всіх іноземних переговорів.

В товстому тілі тонкий розум

Кінець 1770 - початок 1780-х років - це час боротьби двох концепцій зовнішньої політики Російської імперії. Канцлер Микита Панін відстоює так звану північну систему - союз Англії, Данії, Швеції, Польщі та Росії на противагу франко-іспано-австрійському блоку. Григорій Потьомкін, навпаки, наполягає на тісному союзі з Австрією проти турків. Зі зрозумілих причин останній перемагає.
В 1781 р. Паніна усувають з посади президента Колегії іноземних справ. Формально керівництво перебирає на себе віце-канцлер Іван Остерман. Але він фігура швидше церемоніальна. Реальне керівництво зовнішньою політикою здійснює Олександр Безбородько, який у цій іпостасі влаштовує Потьомкіна.
Обережний малоросіянин намагається не конфліктувати із всесильним фаворитом, ставиться до нього з підкресленою повагою, часто радиться з Потьомкіним. В 1782 р. формальний та реальний статус Безбородька трохи вирівнюється - він призначений в секретну експедицію Колегії іноземних справ в чині таємного радника.
Першу делікатну місію - анексію Криму - він виконав блискуче. За задумом Катерини ІІ це мало стати початком реалізації так званого грецького проекту - ліквідації Османської імперії, створення на її уламках Нью-Візантії і сходження на престол цієї держави її внука Костянтина.
Григорій Потьомкін - найбільш довготривалий фаворит Катерини ІІ. Безбородько майже не конфліктував із ним. Обидва непогано наживались на армійських поставках. Проте секретар брав собі трохи нижчі бариші і цим збивав ціну численній рідні Потьомкіна, яка годувалась у цьому "бізнесі" сфері. Смерть князя Таврійського не дала справі зайти далі пліток 8 квітня 1783 р. виходить маніфест про приєднання Криму, написаний Безбородьком. Позбавлена підтримки Англії та Франції Османська імперія визнає анексію півострова. Успішна зовнішньополітична оборудка дає привід імператриці нагородити Безбородька титулом графа.

Це викликає сплеск придворної сатири на адресу вискочки. Новоявлений граф так до кінця не освоївся з придворним етикетом. Міг з'явитись в палаці в невправно вдягнених панчохах або з порваними пряжками на черевиках. Мав свої дивні звички та фобії. Наприклад, дуже боявся тарганів.
Герб Безбородька в жовто-синіх тонах. Девіз: "Трудом і наполегливістю"
Вже за часів царювання Павла І він супроводжував монарха в подорожі по Росії. В одній хаті, яку йому виділили в якості житла, на руку високому чиновнику скочив тарган.
Безбородько так перелякався, що без капелюха, з пером в руці побіг по селу. За ним - натовп здивованих селян.
Але все це ніщо порівняно з дипломатичністю та працелюбністю Безбородька. Іноземні посли навипередки спішили засвідчити йому свою пошану.
Про нього завжди були високої думки. Французький посол Луї де Сегюр писав, що "граф Безбородько ховає тонкий розум, за важкою зовнішністю".
Тим часом російська дипломатія отримала ще одну перемогу над стратегічним ворогом - Туреччиною.
В 1782 р. був укладений Георгіївський трактат, за яким грузинське царство переходило під протекцію імперії. Безбородько рекомендує цариці не гаяти часу і цілком анексувати Грузію.
Цариця на це не наважилась, через 5 років трактат фактично розірваний, а задум першого секретаря імперії реалізований лише на початку наступного століття.

Пізніше граф займає більш обережну позицію в стосунках з Османською імперією. Вважає, що турків не слід даремно провокувати, що війна з бусурманами не на часі. Але цариці не терпілося реалізувати грецький проект. Тим більше, що Йосиф ІІ на зустрічі в Херсоні (1787 р.) підтвердив вірність союзницькому обов'язку.
Це побачення теж було справою рук Безбородька - він не лише організував подорож цариці в Крим, але й приймав коронованих осіб у своїх українських маєтках.

Медаль на честь подорожі імператорських осіб у Крим в 1787 роціЕкзотична подорож на галерах Дніпром коштувала чималих зусиль графу, в тому числі і фізичних. Під Кременчуком флотилію застала буря і Безбородько змушений власноруч веслувати, щоб врятувати імператрицю.

Через рік низка взаємних провокацій між Російською та Османською імперіями скінчилась відкритою війною. Безбородько пише головний ідеологічний документ цієї війни - маніфест. Головна ідея - миролюбність Росії та підступність і нахабність турків.
Але граф Олександр не лише гарний ідеолог, але й вправний організатор. На ньому комунікація між центром та головнокомандувачами - князем Потьомкіним та графом Румянцевим.

Вісник миру. Безбородько забирає в турків нинішню Одещину

Безбородько не поділяє ентузіазму ура-патріотів, які вважають що перемога у них в кишені. Його песимізм виправданий - тотальна перевага турків на морі змушує Потьомкіна панікувати і навіть планувати здачу Криму.
Безбородько дуже обурюється пасивністю командування. Росії потрібна смілива атакуюча війна, яка принесе перемогу в найкоротший строк, вважає він.

А незабаром довелось воювати вже на два фронти - в червні 1788 р. війну Росії оголосила Швеція. Англо-Прусько-Голландський союз тисне на імператрицю, вимагаючи замирення на півдні на основі status quo. У відповідь вона втягує у війну зі шведами Данію. Але потужностей імперії не вистачає.
В 1788 р. надвірний радник Василь Капніст пропонує відродити козацтво в Малоросії, щоб сформувати мобільні з'єднання легкої кавалерії. Безбородько і Потьомкін з ентузіазмом ставляться до цієї ідеї, але проект так чомусь і не реалізовують.
Банда Гапки. Як діяло правосуддя в Україні в часи Безбородька
В грудні 1788 р. в ході війни настає перелом - імперська армія під керівництвом де Рибаса і за підтримки козацького війська і флоту бере Очаків (турецька фортеця у гирлі Дніпра, нині райцентр Миколаївської області - ІП). Тепер Безбородько спрямовує свою мирну ініціативу на північ.
В серпні 1790 р. укладено Верельський мир зі Швецією на умовах непорушності довоєнних кордонів. Імператриця відзначає талант Безбородька чином дійсного таємного радника.
1788 рік, штурм Очакова. Першим на стіні фортеці встановив прапор козак Степан Миклуха, за що отримав дворянство. Його правнук Микола Миклуха-Маклай стане видатним антропологом у Папуа-Новій ГвінеїТим часом Олександр Суворов побив турків під Фокшанами і на річці Римнік, а у грудні 1790-го узяв міцну фортецю Ізмаїл.
Місію з укладання нового мирного договору Катерина ІІ доручає Потьомкіну. Але в жовтні 1791 р. в розпал переговорного процесу улюбленець імператриці помирає від тривалої хвороби. В Катерини немає більш авторитетної фігури йому на заміну, ніж Олександр Безбородько.
Прибувши на переговори в молдавське місто Ясси, Безбородько розіграв чудову дипломатичну партію. Спочатку він неабияк налякав турків. "Хочете війни чи миру?, - запитав він. - Можете отримати і те, і інше. Вибір за вами".
Досить швидко він добився головної поступки - Чорноморське узбережжя від Південного Бугу до Дністра переходило до імперії. Замість узятої військами де Рибаса і козаками Головатого фортеці Хаджибей на півдні України з'явилося місто Одеса.
Але апетит приходить під час їжі. Безбородьку захотілось отримати поступки у справі так званих "закубанських народів" - черкесів. Російська імперія вимагає, щоб турки взяли відповідальність за можливі агресивні дії цих племен або ж дозволили переможцям приборкати їх самостійно.
Початок Одеси: три тисячі чорноморських козаків разом із тисячею солдатів де Рибаса захоплюють фортецю Хаджибей
Щоб збити противника з пантелику, Безбородько веде мову про контрибуцію. Хоче не багато, ні мало - 12 млн. рублів. Турецькі посли жахаються і з переляку погоджуються відповідати за дії закубанців. Таку комбінацію вдається провернути завдяки розгалуженій шпигунській агентурі. Безбородько завжди на крок попереду турків, оскільки знає про усі дискусії та розбіжності в їхньому уряді.

29 грудня 1791 р. Російська та Османська імперії підписують Ясський мир. Вісник цього миру Олександр Безбородько отримує в нагороду оливкову гілку та 5 тисяч кріпаків.

Польський пиріг. Як Безбородько поділив Річ Посполиту
Ще під час Північної війни Річ Посполита опинилась у "братських обіймах" Росії. Така "дружня" і слабка Польща вигідна імперії - особливо після того, як у 1772 р. після першого поділу цієї держави Росія відкраяла собі частину Прибалтики та Білорусі.
Але через 16 років польські патріоти намагаються позбавитись опіки старшого брата. Так званий чотирьохрічний сейм приймає широку програму реформ та буржуазну конституцію. Поляки укладають союз з Пруссією, сподіваючись, що вона захистить їх від Росії.

В 1791 р. Безбородько піднімає градус кипіння в польському казані до максимуму. Він готує виступ шляхетської опозиції проти реформаторів. Опозиціонери створюють Торговицьку конфедерацію і офіційно просять допомоги у Росії.
Поділ польського пирога. Алегорична карикатура тих часів: владики Росії, Австрії та Прусії крають Річ ПосполитуБезбородько радить цариці бути обережною - боїться втручання Пруссії, але новий фаворит Зубов - останнє кохання велелюбної імператриці - наполягає на негайній анексії Правобережної України та Західної Білорусі.
Граф заперечує, що краще домовитись із сусідами-хижаками і знову спільно розділити польський пиріг, ніж наражатись на небезпеку війни. Катерина ІІ пристає на Безбородькову пропозицію і в січні 1793 р. підписує конвенцію з Пруссією про поділ польських земель.
Від колишньої величі Речі Посполитої залишається невеликий обрубок, який скоро починає кровоточити. В 1794 р. Тадеуш Костюшко очолює антиросійське повстання. Безбородько вважає, що тепер не до компромісів. Слід окупувати та анексувати Польщу.
Досвід показав - з поляків неможливо зробити друзів Росії, - стверджує граф. Бунт Костюшка слід придушити максимально швидко, інакше Малоросія ризикує підхопити ту ж „заразу".
Безбородько пише твір "Оголошення про причини війни з Польщею", де стверджує, що поляки з 1788 р. ворожі до Росії та наносять образу достоїнству її величності. До кінця 1795 р. польське повстання потопили в крові, а троє хижаків-сусідів (Австрія, Росія та Пруссія) остаточно розшматували тіло Речі Посполитої. Росія отримала прибалтійські, білоруські та українські землі загальною площею 120 тис. кв. м.
Англійська набережна у Санкт-Петербурзі з Іноземною колегією - тодішнім аналогом МЗС, робочим місцем Олександра БезбородькаБезбородько - прихильник обережної інтеграції цих територій. Місцеве населення слід завжди долучати до управління, а деякі звичаї і традиції варто залишити недоторканими. У приклад граф наводить успішну інтеграцію Малоросії. Він знає, про що говорить, адже сам є продуктом цієї інтеграції.
В підсумку за свої труди на польському фронті Олександр Безбородько отримує 50 тис. рублів, 10 тис. рублів пожиттєвої пенсії в рік та майже 5 тис. кріпосних в Брацлавській губернії.

Реформатор. Створення пошти, паперові гроші і ліквідація уніатів

У внутрішніх справах Безбородько рекомендує себе як успішний реформатор.
У 80-х рр. XVIII ст. він очолює поштове відомство імперії, перетворивши архаїчну "ямську" систему зв'язку на модерну установу.
З його ініціативи складають карти поштових доріг, через кожні 15-25 верст будують станції (кожну версту позначають спеціальним кам'яним стовпом, які подекуди збереглись і сьогодні), встановлюють чітку таксу за пересилку листів та посилок, відкривають два поштамти та 22 поштові контори.
В результаті прибутки тільки Петербурзького поштамту зросли з 139 тисяч в 1782 р. до 281 тисяч в 1784-ому.
Верстовий стовп на поштовій дорозі - аналога залізниці тих часів. Від станції до станції можна було добиратися не дуже зручно, але відносно швидкоБезбородько - член "Комісії про дороги в державі", а також ключова фігура імператорської ради. З 872 протоколів цієї установи лише 253 підписані не ним.

Потім граф вимушено перетворюється на фінансиста. Дефіцит вільних коштів можна подолати шляхом створення Заємного банку, який випускатиме нові паперові гроші і розподілятиме їх між дворянами (під заставу їхніх маєтків) та городянами.
В 1786 р. випустили аж 100 млн асигнацій. Граф явно недооцінив усі ризики інфляції. Величезні витрати на війну з турками та шведами приводять до того, що в 1791 р. дефіцит бюджету складає вже 25,4 млн рублів.

В 1796 р. Зубов пропонує перечеканити мідну монету, щоб пуд міді рівнявся 32 рублям замість 16-ти. Поки жива Катерина ІІ, Безбородько погоджується з фаворитом, але при Павлі передусім ховає фінансовий проект Зубова під сукно, заявляючи, що перечеканка монети тільки зашкодить державним фінансам.
Паперова асигнація 1788 рокуДовелося графу займатися і більш екзотичними справами. Після третього поділу Польщі йому доручили ліквідувати уніатську церкву і передати її майно православним.
А в кінці 1795 р. Безбородько перетворюється на справжнього детектива - розслідує грандіозну крадіжку 600 тис. рублів і Заємного банку. В нагороду отримує чергову порцію сіл в Малоросії та вищий придворний чин - гофмейстера.

Заповіт імператриці

6 листопада 1796 р. помирає імператриця Катерина ІІ. Для Безбородька це був величезний стрес - адже новий імператор Павло Петрович у свій час відверто незлюбив Безбородька, називав його австрійським агентом і обіцяв жорстокого покарати.
Але замість царського гніву новий імператор осипає графа численними почестями та нагородами.

В придворних колах поповзли чутки, що тут не все так просто. Мовляв, Катерина ІІ залишила таємний заповіт, в якому передавала престол своєму онуку Олександру в обхід сина Павла. Безбородько, як найбільш довірена особа, був хранителем цього документу.
Інтер'єр палацу Безбородька в Петербурзі. Нині тут музей зв'язкуКоли цариця лежала на смертному одрі, граф буцімто показав Павлу ці папери і за його наказом спалив незручний заповіт. Тому новий імператор не тільки залишив Безбородька при всіх посадах, але й заявив, що ця людина для нього - дар Божий.
В листопаді 1796 р. Павло І присвоїв Безбородьку перший клас чиновницької "Табелі про ранги" зі званням фельдмаршала.

Друга людина в імперії

Після смерті Катерини ІІ Безбородько повертає сповна свій вплив, адже між ним і монархом уже не стоїть фаворит Зубов. Милості сиплються на сановника як із рогу достатку. Під час коронації отримує 40 тис. душ кріпосних у Воронезькій та Орловській губерніях, титул світлійшого князя і право обрати ще 6 тис. селян у будь-якому куточку держави.
Через рік Безбородько стає ліфляндським дворянином та сенатором (хоча на жодному засіданні Сенату він так і не з'явився). Нащадки старої московської аристократії вважали, що це вже занадто. Російський класик Олександр Пушкін пізніше саркастично писав:

Не торговал мой дед блинами,
Не ваксил царских сапогов,
Не пел с придворными дьячками,
В князья не прыгал из ------.


Останній рядок - очевидний натяк на Безбородька.

На початку квітня 1797 р. канцлер імперії Іван Остерман подає у відставку. Цар здійснює логічний крок і призначає на його місце Олександра Безбородька. Тепер його реальний вплив і формальна посада нарешті приходять у відповідність одне з одним.

Новий канцлер круто змінює зовнішню політику Росії. Під кінець життя Катерина ІІ втягнулась в коаліцію проти революційної Франції. Безбородько переконав імператора на деякий час стати миротворцем. "Аби в нас дома все йшло добре, то всі інші в дурнях залишаться, а ми всі людьми будемо", - вважає новоявлений князь.
Павло І з символікою мальтійського лицаряЗа дорученням Павла І канцлер опікає Мальтійський орден - рудимент рицарської корпорації, якій протегує імператор. В 1797 р. він укладає з ними союзну конвенцію, за що стає кавалером ордену Іоанна Єрусалимського. Цар теж в боргу не залишився - нагородив Безбородька діамантовою зіркою та орденом Андрія Первозванного.

Спроби зблизитися з революційною французькою Директорією зазнають краху. В травні 1798 року Наполеон Бонапарт окупує Мальту і Павло І сприймає це як виклик. На плечі Безбородька лягає місія спланувати воєнні дії проти Франції в рамках другої коаліції (Австрія, Англія, Росія, Неаполітанське королівство та Туреччина).
Турки пропускають російську ескадру адмірала Федора Ушакова в Середземне море, планується висадка в Італії. Попереду будуть перемоги та поразки Суворова, його героїчний марш-кидок через Альпи і нарешті цілковитий крах Другої антифранцузької коаліції.
Але канцлер Олександр Безбородько цього вже не побачить. У квітні 1799 року його поховають в Олександро-Невській лаврі у Санкт-Петербурзі.
В приватному житті

Олександр Безбородько завжди любив жити на широку ногу. Його будинок на Поштамтській вулиці в Петербурзі (тепер це Центральний музей зв'язку РФ) вражав своєю пишністю. Всередині він виглядав як антикварний магазин.
Перший секретар зібрав найкращу в країні колекцію картин і буквально полював за новими експонатами. Крім головного палацу, мав дачу на Неві з чудовим садом та фешенебельний будинок в Москві (останній сучасники оцінювали в 700 тис. рублів).

Дача Безбородька. Фото: Дєніс Ґаріпов Бали, прийоми, святкові обіди - все це візитна картка гостинності Безбородька. Іноді один бал обходиться в більше ніж в 50 тисяч рублів. Але це не стримує сановника. Щедрість та відкритість - риси, якими уродженець Глухова стає відомий всьому Петербургу.

Численні прохачі буквально осаджують його приймальню. Земляки навідуються особливо часто. Справа в тому, що граф майже ніколи їм не відмовляє.
Один спритний українець, не заставши Безбородька вдома, навіть заліз до нього в екіпаж. Секретар здивувався, знайшовши відвідувача в такому місці, але в його проханні не відмовив.

В житті Безбородька дві пристрасті - карти та жінки. У грі йому постійно не щастить, а от в коханні навпаки. Зовні досить непривабливий Безбородько так ніколи і не одружився, але про його любовні походеньки гуділа вся столиця. Перший секретар мав особливу слабкість до співачок та актрис. Одній з них - співачці Давіа - він подарував 40 тис. рублів, а імператриця наказала вислати її з Петербургу від гріха подалі.
Іншу співачку Уранову своїми залицяннями він буквально довів до істерики. Вона не відповідала йому взаємністю і так змучилась переслідуваннями графа, що просила заступництва у імператриці. Катерина ІІ допомогла обвінчатись Урановій з її коханим-актором. Причому весілля відгуляли за рахунок Безбородька.
Олександр Безбородько - друга після імператора особа в імперіїНайтриваліший зв'язок Безбородько мав з актрисою Ольгою Каратигіною. Він познайомився з нею в 1789 р., а в 90-х вона переїхала до графа і жила з ним громадянським шлюбом. Плодом такого союзу стала позашлюбна дочка - Наталія Верецька.

Сучасники згадують, що по вихідним Безбородько любив навідуватись у „неблагопристойні" будинки та на маскаради. Але в понеділок зранку похмільного графа обливали водою і на прийомі в імператриці він був завжди свіжий і бадьорий.
Одного разу посланці Катерини ІІ знайшли першого секретаря на черговій п'яній оргії. Безбородько відразу розпорядився пустити собі кров з обох рук і, протверезівши, постав перед імператрицею. "Чи готовий такий-то документ?" - поцікавилась вона. Безбородько вийняв з-за пазухи якийсь папір і прочитав. Але коли Катерина попросила цей текст собі для правок, секретар упав на коліна та зізнався в обмані.

Смерть і безсмертя

Після 1796 р. Безбородько постійно хворіє. Дається взнаки розгульний спосіб життя та переживання після смерті імператриці. В грудні 1798 р. фізичні страждання стають нестерпними. Канцлер проситься у відставку, але імператор затягує з відповіддю.
В кінці зими князь хоче їхати в Карлсбад на лікування мінеральними водами. Але не встигає - його розбиває параліч і 6 квітня 1799 р. він помирає на 52-році життя.
Могила Олександра Безбородька в Олександро-Невській лаврі (Санкт-Петербург). Пам'ятник збудував його молодший брат Ілля
Коли імператору Павлу І доповіли, що Росія залишилась без Безбородька, той самовпевнено вигукнув: „У мене всі Безбородьки!". Уже через два роки, коли в його опочивальню увірвуться змовники - люди з найближчого оточення - в нього буде привід засумніватися в цих словах.

Князь Олександр Безбородько розумів, що для подальшого розвитку величезної держави не обійтися без внутрішніх реформ. Під завісу життя він пише "Записку для складання законів Російських" - чернетку ліберальних реформ для імперії.
Він пропонує перетворити Сенат на представницький орган усіх станів, надати йому законодорадчі функції. З селян мали стягувати лише фіксовані повинності, а кріпаків без землі взагалі заборонялось продавати. Частину його пропозицій спробують реалізувати за часів царювання наступного після Павла імператора - Олександра І.
Ніжинська гімназія вищих наук, заснована на кошти Безбородька і названа його іменем. Зараз - Ніжинський державний університет імені Гоголя (останній теж тут учився)
Образ Олександра Безбородька не забутий. Крім Пушкіна, його увічнив інший російський класик - Лев Толстой. В романі-епопеї „Війна і мир" він продовжив життя канцлера на кілька років і дав йому прізвище Безухов.
Прототипом батька П'єра - найбагатшої людини імперії (тут письменник не покривив істиною) графа Кирила Безухова - був канцлер, світлійший князь, універсальний бюрократ Олександр Андрійович Безбородько.

Він залишив після себе іншу Росію, ніж та, якою вона була в 1775 р. на початку його кар'єри. Передусім це стосується міжнародного впливу імперії.
"Не знаю як буде при вас, а при нас жодна гармата в Європі без дозволу нашого вистрілити не сміла", - говорив він молодим дипломатам. Можливо, канцлер дещо перебільшив, але час його правління - це період енергійної експансії імперії на захід та південь.
Поділи Польщі і перемога на турками перетворили Росію не просто на рівноправного партнера, але й зробили її ключовим елементом системи рівноваги сил на континенті.
Олександр Безбородько - один із сотні історичних персон на пам'ятнику "1000-річчя Росії" в НовгородіБаза, яку створив Безбородько, дозволить імперії з честю витримати наполеонівські війни і на деякий час перетворитись на домінантну силу в Європі. Вона ж створить їй купу проблем.
Польська рана на тілі країни так ніколи й не заживе, а бажання частково реанімувати катерининський "грецький проект" втягне Росію в Першу світову війну та зруйнує імперію.
Українці, які створили імперію. Частина 1 - ідеолог Прокопович
В останній частині трилогії "Українці, які створили історію" читайте про особистого друга імператора Олександра І, дипломата і міністра внутрішніх справ Віктора Кочубея - українця, який будував імперію в пік її могутності.
___________
Коли ж у вас серця телячі,
Зробіть намордники собачі.


лесана вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 2 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 26.03.2011, 16:53   #4
Почетный легион
 Аватар для тувалу
IP:
Сообщений: 13,329
"Спасибок": 9,089
Очки репутации: 2,233
Мнения: 1811
Доп. информация
По умолчанию Re: Українці, які створили імперію. Частина 1 - ідеолог Прокопович

Цитата:
Безбородько забирає в турків нинішню Одещину
Так вот кто создавал современный границы Украины - украинец Безбородько)
___________
Киев - не был матерью юго-восточных городов Украины!
тувалу вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 27.03.2011, 13:38   #5
Житель
 Аватар для Бунтовский
IP: DN
Сообщений: 443
"Спасибок": 347
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию Re: Українці, які створили імперію. Частина 1 - ідеолог Прокопович

Цитата:
Сообщение от тувалу Посмотреть сообщение
Так вот кто создавал современный границы Украины - украинец Безбородько)
он создавал Империю
Бунтовский вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 27.03.2011, 14:28   #6
YFP
Почетный легион
 Аватар для YFP
IP:
Сообщений: 7,548
"Спасибок": 8,661
Очки репутации: 0
Мнения: 4324
Доп. информация
По умолчанию Re: Українці, які створили імперію. Частина 1 - ідеолог Прокопович

Цитата:
Сообщение от Бунтовский Посмотреть сообщение
он создавал Империю
Да, именно так.

Только вот название раздела:
Цитата:
Українці, які створили імперію.
- некорректное.

Ибо - в то время никаких украинцев не было. Черкасы - были. Малороссы - были. Русские на улице Русской во Львове (!) - были. а вот украинцев - не было.
YFP вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Сказавших "Фууу!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 28.03.2011, 09:47   #7
Почетный легион
 Аватар для тувалу
IP:
Сообщений: 13,329
"Спасибок": 9,089
Очки репутации: 2,233
Мнения: 1811
Доп. информация
По умолчанию Re: Українці, які створили імперію. Частина 1 - ідеолог Прокопович

Цитата:
Сообщение от Бунтовский Посмотреть сообщение
он создавал Империю
Так значит Россия создавала свою территорию, а не дарила территории Украины?
А то ту через тему нам показывают карту по которой, якобы Россия подарила Украине какие-то территории.


Цитата:
Сообщение от YFP Посмотреть сообщение
- некорректное. Ибо - в то время никаких украинцев не было. Черкасы - были. Малороссы - были. Русские на улице Русской во Львове (!) - были. а вот украинцев - не было.
Если с 16 века была Украина, значит были и её жители - украинский народ - украинцы.
___________
Киев - не был матерью юго-восточных городов Украины!
тувалу вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 29.03.2011, 17:05   #8
nsk
Враг народа - ст.58
 Аватар для nsk
IP:
Сообщений: 18,097
"Спасибок": 19,142
Очки репутации: 121,065
Мнения: -2673
Доп. информация
По умолчанию Re: Українці, які створили імперію. Частина 1 - ідеолог Прокопович

Цитата:
Сообщение от тувалу Посмотреть сообщение
Если с 16 века была Украина, значит были и её жители - украинский народ - украинцы.
нет ... то были малороссы, аль пан опровергнет? молодца

при создании РИ так же как и сейчас ставку на национальность не делали хи-хи
___________
Я не гривна, не бакс и не рубль ... мне глубоко нас рать на курс рейтинга, основная задача - сохранить свое мнение подкрепленное очевидными фактами и не поддаться стадному мнению !!! :-)
nsk вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 30.03.2011, 12:11   #9
Житель
 Аватар для Бунтовский
IP: DN
Сообщений: 443
"Спасибок": 347
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию Re: Українці, які створили імперію. Частина 1 - ідеолог Прокопович

Цитата:
Сообщение от тувалу Посмотреть сообщение
Так значит Россия создавала свою территорию, а не дарила территории Украины?
А то ту через тему нам показывают карту по которой, якобы Россия подарила Украине какие-то территории.
Дарила, только попозже. При большевиках.
Бунтовский вне форума  

Ответить с цитированием Вверх

Ответ

Опции темы
Опции просмотра

Ваши права в разделе

Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.
Trackbacks are Выкл.
Pingbacks are Выкл.
Refbacks are Выкл.

Похожие темы
Тема Автор Раздел Ответов Последнее сообщение
Чи була колись Україна імперією? лесана Исторический форум 201 10.11.2020 13:39
Як тільки росіяни відкриють, що українці - то інший народ, закінчиться і імперія лесана Исторический форум 3 05.09.2020 09:57
Резонансне розкриття Саакашвілі "головних корупціонерів" України a68 Политика Украины 106 29.06.2017 11:33
Науковці створили невидиму клавіатуру (відео) Kiss Me Основной 1 24.02.2011 02:28


Часовой пояс GMT +3, время: 14:13.


Работает на vBulletin® Версия форума 3.х.х. Copyright ©2000 - 2009, Jelsoft Enterprises Ltd.

© ForumKiev.com 2007 - 2020