Я люблю Киев

КИЕВСКИЙ ФОРУМ
КУЛЬТУРНОГО ОБЩЕНИЯ
FORUMKIEV.COM
Правила Новое Вопросы Ссылки
КИЕВ ПОГОДА ИСТОРИЯ ТУРИСТУ
N-728-MI-2
Вернуться   Киевский форум > Политический форум > Исторический форум

Вирок-українець!

Ответ
 
Опции темы Опции просмотра
Старый 14.12.2012, 15:28   #1
Київська русинка
 Аватар для лесана
IP:
Сообщений: 3,922
"Спасибок": 4,531
Очки репутации: 0
Мнения: 6793
Доп. информация
- Автор темы - По умолчанию Вирок-українець!

Петро Шуліковський з Папірні Теребовлянського району пройшов пекло радянських таборів. Його, 15-річного юнака, засудили лише за те, що він — українець.
Суддя-єврей нахабно зачитав вирок хлопчині: «Вища міра покарання — розстріл». «За що ви мене так тяжко покарали?» — безнадійно мовив останнє слово засуджений. «Ми вас усіх, українців, знищимо!» — суддя з ненавистю грюкнув молотком по столу.
— Радянська влада ненавиділа українців, — розмірковує Петро Петрович. — Хіба це не державний злочин, що за час Голодомору та таборів ГУЛАГу було знищено третину нашого народу?! У період з 1929 по 1953 роки через радянські табори пройшли близько 18 млн. людей, було знищено 9 мільйонів українців. Лише на одному руднику Будучаг на Колимі, де я відбував покарання, замордовано важкою працею і голодом 550 тисяч українців.
Завербувався до Німеччини через скруту
Колишньому політв’язню з Теребовлянщини нині 87 років. Три роки тому він поховав дружину Марію, яка була зв’язковою УПА і також відбувала каторгу на Колимі. Самотність усе більше навіює Петрові Шуліковському спогади про каторжанське життя…
— Вперше мені перепало за Україну в рідному селі ще у 1938-ому році, — розповідає чоловік. — Я тоді належав до молодіжної організації «Луг». Якось повертався з фестивалю у вишиванці, червоній мазепинці, зеленій гімнастерці, як раптом мене перестріли поляки і добряче надавали стусанів через ненависть до українства. Після того я два тижні пролежав. У свої 12-ть я не докінця розумів, чому так сталося, але вразило, що на мені пошматували вишиванку…
Петро тоді мешкав з матір’ю та сестрою, родина дуже бідувала. Як пригадує чоловік, іноді й окрайця хліба не було. А тому, коли у 1942-ому році почалося вербування до Німеччини, хлопець ще з двома односельцями подався у пошуках кращої долі на чужину.
— До Німеччини приїхав 1 квітня. Як нині пам’ятаю родину бургомістра одного із селищ околиці Єни, яка взяла мене за наймита. Повечеряв з господарями і сиджу у куточку, бо ні слова не розумію. «Хайль Гітлер!» — раптом до хати зайшов солдат з карабіном, рубцаком, впевнено клацнув чобітьми. То був син господарів, який служив у німецькій армії. Йому не вдалося вижити у воєнному лихолітті. Нещодавно я дивився передачу по каналі «Travel» («Мандрівки») про Німеччину й упізнав Єну. Для мене стало відкриттям, що в тому містечку був бункер Гітлера. Тепер розумію, чому там велися такі активні дії.
Петрові Шуліковському не довелося бути на фронті. Після втрати сина господарі просили українця залишитися у них за рідного, однак війна змінила усе: ще стріляли зенітки, дорогами тягнулися солдатські ешелони, а Радянський Союз вже святкував перемогу. У серпні 1945-го року був підписаний Потсдамський договір, за яким держави-переможниці поділили між собою Німеччину. Мешканці Єни сподівалися, що їх територія потрапить під американську зону, але вона дісталася червоним.
Два місяці в таборі Освенцім
— Тоді, хто міг, утікав до Америки, аби лише не потрапити в руки совітів, — пригадує Петро Шуліковський. — Я тоді ще не знав справжнього обличчя радянського уряду. Щоправда, ще в Папірні чув про катування енкаведистами українців у Чортківській в’язниці. Ми з хлопцями ходили дивитися на камери, у яких замурували замордованих. У Німеччині я нічого не знав про страшне воєнне лихоліття в Україні. Ще під час війни отримав від мами листа з проханням повернутися додому. Зібрав торби і подався в дорогу, але під Краковом мене затримали й посадили в Освенцім. У суворій катівні пробув два місяці. Сто грамів хліба і горня чорної кави на день, іноді бруква — такими були «харчі» в концентраційному таборі.
Петра відпустили, але дорога в Україну для нього була закрита. Після війни юнак подумував поїхати до родичів до Канади, але не встиг… Одного дня до будинку господаря під’їхала автівка й офіцер наказав Петрові їхати з ними в місто Потсдам. 19-річного юнака заклеймували як зрадника держави, за це його судив військовий трибунал.
— Мене судили за статтею 58/1-а як ворога народу, — каже чоловік. — Я сидів у камері і чекав з дня на день, що мене поведуть на розстріл. Розраджував нас німецький агент — 80-річний пан Мантойфель, теж засуджений до страти. Він напам’ять читав співкамерникам роман Майн Ріда «Вершник без голови». Знаючи, що його чекає розстріл, він до останньої миті залишався педантом — охайно тримав капелюх, плащ. З нього кепкували: «Навіщо так берегти одяг, і так не забереш з собою». Після розстрілу конвоїр передав мені його речі… «Тобі замінили покарання на 15 років каторги», — я не знав, чи радіти таким словам слідчого. Радянській владі потрібна була робоча сила, а тому переглядали справи і гнали усіх на Колиму.
Наворожив, що через 50 років повстане Україна
Засуджені у Німеччині «зрадники держави», серед яких були навіть фронтовики, які мали нещастя попектися на «самоволці», не хотіли їхати на каторгу у Радянський Союз, дехто з них вистрибував з потягів, що прямували на Схід. У березні 1945-го у переповненому вагоні, на підлозі біля «буржуйки», Петро Шуліковський добирався із засудженими до пересильного пункту Орша в Білорусі.
— У пересильному пункті ми пробули два місяці, спали напівсидячи на вузеньких лавках, — продовжує розповідь колишній каторжанин. — Згодом нас доправили на станцію Новосади. Я ледве ходив, на мене страшно було глянути — лише шкіра та кістки, на ногах рани... Мене призначили на роботу в столярний цех, але через місяць комісія направила в оздоровчий пункт, там краще годували, бо у звичайній їдальні давали лише суп з кропиви і хліб. Навики столярської роботи, які я здобув у Новосаді, згодом врятували мене на Колимі.
Якось недільного дня до Петра підійшов каторжанин з сусіднього бараку і запропонував поворожити. «У твоєї мами є два брати, але вони дуже далеко, а у тебе — дві сестри?» — пильно вдивляючись юнакові в очі, перепитав незнайомець. «Так», — відповів Петро. «Тебе чекає далека дорога, там будеш мучитись, але знайдеш свою долю, одружишся, у тебе народиться донечка. А через 50 років повстане твоя рідна Україна, за яку тебе засудили», — сказав каторжанин. «Звідки ви знаєте?» — «У тебе на обличчі все написано». «А хто ви?» — «Професор магії». Ця загадкова розмова, як її не відганяв Петро Шуліковський, завжди нагадувала про себе, адже все так і сталося.
Потрапили в пекло…
— У 1948 році нас привезли до Москви на комісію, — розповідає мешканець Папірні. — «Нас на Магадан готують…» — перешіптувались чоловіки. Далі нас три місяці везли потягом до Совєтської Гавані в Хабаровському краї. Там ми зимували. У бараку я зустрів земляка Володимира Афінця зі Слобідки Теребовлянського району. А згодом у Магадані мої шляхи перетнулися з отцем Горинем з Кобиловолоків, який свого часу був наставником «Лугу». Ці зустрічі гріли на чужині. А вже навесні 1949-го року кораблем «Фелікс Дзержинський» нас доправили до Магадана. У пересильному пункті загнали до лазні, поголили, дали одяг, черевики. Вийшли на вулицю і один одного не впізнаємо (усміхається, — авт.).
Так ретельно готували каторжан до найстрашнішого. Петра Шуліковського та ще 48 в’язнів доправили в табір на півострів за двісті кілометрів від Магадана. Там, неподалік селища Устюмчук, був рудник Будучаг, назва якого у перекладі з місцевої мови означає Долина Смерті.
— Висадили нас в долині, а над нами висить величезний червоний диск, — розповідає чоловік. — Нам сказали, що це — сонце, такого сонця я більше ніде не бачив. «Ми точно в пекло приїхали!» — казали каторжани. Табір був розташований під хребтом сопки. Після п’ятнадцяти днів карантину усіх відправили в штольню, лише мене й одного естонця — в будівельний цех. Власне, тому я й залишився живий, бо в руднику добували олово, від пилу та випарів працівники за півроку помирали. Із тих каторжан, з якими я прибув у табір, ніхто не вижив. Щоранку ми лише чули: «Той помер, і той помер…» Мешкали ми у тридцятиметрових бараках, спали по четверо на нарах, восени, бувало, й по восьмеро, а навесні — по двоє, по одному — за зиму повмирали. Там була спеціальна долина, де скидали тіла каторжан. Витягне конвоїр за ворота, проб’є багнетом і...
На Колимі зустрів свою долю — Марію
У 1952-ому році рудник Будучаг вичерпав запаси і каторжан переселили в інші табори. Петра Шуліковського відправили на будівництво електростанції, а 1 травня 1954-го звільнили, під конвоєм доправили на копальню Мальдяк, дали гуртожиток і чоловік влаштувався на вільнонайману роботу. У 1958-ому році каторжанина повідомили, що Верховний Суд СРСР переглянув його справу і реабілітував. Петро Шуліковський чекав тієї миті…
На далекій Колимі Петро знайшов свою долю — Марію Олійник, колишню зв’язкову із Золотників Теребовлянського району. Жінка у таборі Вакханка промивала олово, яке чоловіки добували в руднику, а взимку працювала на лісоповалі, там і зустрілася з майбутнім чоловіком. У 1955-ому році відгуляли скромне каторжанське весілля, а через рік народилася донечка Мирослава. Отримавши паспорти, подружжя хотіло повернутися в Україну, але не зважилися податися в таку далеку дорогу з немовлям. А тому до 1962 року мешкали на Колимі. Пан Петро працював бульдозеристом, утримував сім’ю, але Україна після двадцяти років розлуки все більше вабила його.
— За табірні роботи після реабілітації нам мали перерахувати заробіток, — розповідає Новій Тернопільській газеті чоловік, — але Хрущов схитрував: реабілітованим після 1 січня 1958 року дали гроші лише за три місяці, але для нас і то було добре. Ми з дружиною вперше за ті важкі роки купили одяг для себе, для дитини, дещо для помешкання. У 1962-ому дочекалися повернення в Україну. Але нам, двом політв’язням, непросто було прижитися тут. Маріїного батька розстріляли, їхню хату у Золотниках зайняв начальник пошти. На дружину тиснули, аби вона залишила сім’ю і виїхала в будь-яке інше місто України.
Вдруге поїхав на Колиму, аби… заробити стаж
Аби уникнути переслідувань, Шуліковські переїхали до Кривого Рогу. Згодом у подружжя народився син Олег. І лише через десять років вони повернулися на рідну Тернопільщину.
— Ще коли я виїжджав з Колими, дали документи, що підтверджували моє двадцятирічне перебування у тому далекому краї і що маю право іти на пенсію у 50 років, — каже Петро Петрович. — Минув час, і я звернувся до Тернопільського соцзабезу, аби оформити пенсію, та мені повідомили, що вже скасували ту постанову. Нові вимоги передбачали право на пенсію у 55 років, але за умови стажу на Колимі 15 років. От тобі й на! Мені бракувало року і п’яти місяців. У мене був колимський стаж навіть більше 15 років, але не календарний, а тому наприкінці 70-их поїхав ще раз у Магадан.
Для Петра Шуліковського та поїздка була не тільки мотивована потребою «добрати» стаж, а й бажанням ще раз глянути на ті місця, де минули двадцять років його життя. Приїхав на ту ж копальню, влаштувався бульдозеристом. Влітку 1978 року поїхав на рудник Будучаг, пройшовся на 23-ій кілометр на сопку. На місці центрального табору була птахофабрика. Незабутньою стала розмова з місцевим старожилом, колишнім інженером з Вінниці, який так і не повернувся на Батьківщину. «Не бійтеся, я колишній каторжанин», — розвіяв тривогу незнайомця Петро Шуліковський. Чоловіки згадували важку працю у руднику, про катування українців і разом здійняли молитву за наш народ під колимським небом…







___________
Коли ж у вас серця телячі,
Зробіть намордники собачі.


лесана вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Сказавших "Фууу!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 14.12.2012, 16:12   #2
пан
 Аватар для Igor_qwe
IP:
Сообщений: 34,406
"Спасибок": 36,883
Очки репутации: 62,092
Мнения: 7872
Доп. информация
По умолчанию

лесана,
Извините, но Вы фикню постите!
Цитата:
"Петро Шуліковський з Папірні Теребовлянського району пройшов пекло радянських таборів. Його, 15-річного юнака, засудили лише за те, що він — українець."
И следующая фраза:
Цитата:
"Завербувався до Німеччини через скруту"
Дід отримав свої 15 за "Зраду Батьківщини" як і сотні тисяч інших українців, росіян, татар і т.п.
А євреї своє "отгрібли" і в 1933-му, і в 1937-му і після війни.
Чи Ви вважаете що в 1933-му голодували виключно українці, а сусіда-єврей в тому ж селі - жирував? Може кров безвинних християнських немовлят пив разом з сім'єю?

Судячи з добрячої приправки із антисемітизму в статті - я думаю, що фінансувалася ця стаття не далі як із Кремля. (Можливо, ближче - з Донецького регіону)...
Igor_qwe вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 14.12.2012, 16:46   #3
Київська русинка
 Аватар для лесана
IP:
Сообщений: 3,922
"Спасибок": 4,531
Очки репутации: 0
Мнения: 6793
Доп. информация
- Автор темы - По умолчанию

Цитата:
Сообщение от Igor_qwe Посмотреть сообщение
лесана,
Извините, но Вы фикню постите!

И следующая фраза:

Дід отримав свої 15 за "Зраду Батьківщини" як і сотні тисяч інших українців, росіян, татар і т.п.
А євреї своє "отгрібли" і в 1933-му, і в 1937-му і після війни.
Чи Ви вважаете що в 1933-му голодували виключно українці, а сусіда-єврей в тому ж селі - жирував? Може кров безвинних християнських немовлят пив разом з сім'єю?

Судячи з добрячої приправки із антисемітизму в статті - я думаю, що фінансувалася ця стаття не далі як із Кремля. (Можливо, ближче - з Донецького регіону)...
Це всього лиш стаття, так як це було.
___________
Коли ж у вас серця телячі,
Зробіть намордники собачі.


лесана вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 14.12.2012, 16:56   #4
пан
 Аватар для Igor_qwe
IP:
Сообщений: 34,406
"Спасибок": 36,883
Очки репутации: 62,092
Мнения: 7872
Доп. информация
По умолчанию

Цитата:
Сообщение от лесана Посмотреть сообщение
Це всього лиш стаття, так як це було.
Я розумію що стаття.
Але якась з специфічним запахом промосковської провокації...
Igor_qwe вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 14.12.2012, 17:08   #5
Київська русинка
 Аватар для лесана
IP:
Сообщений: 3,922
"Спасибок": 4,531
Очки репутации: 0
Мнения: 6793
Доп. информация
- Автор темы - По умолчанию

Цитата:
Сообщение от Igor_qwe Посмотреть сообщение
Я розумію що стаття.
Але якась з специфічним запахом промосковської провокації...
Ти не знаєш просто, але це моя маленька батьківщина тому ці люди і їх історії мені близькі, щось подібне було і в моїй родині.
___________
Коли ж у вас серця телячі,
Зробіть намордники собачі.


лесана вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 28.12.2012, 14:40   #6
Почетный житель
 Аватар для Nestor 1
IP:
Сообщений: 649
"Спасибок": 698
Очки репутации: 0
Мнения: -2126
Доп. информация
По умолчанию

Nestor 1 вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Сказавших "Фууу!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 28.12.2012, 14:51   #7
Почетный легион
 Аватар для igma
IP:
Сообщений: 19,564
"Спасибок": 14,142
Очки репутации: 50,786
Мнения: -1471
Доп. информация
По умолчанию

Вирок-українець!-imgres.jpg
___________
Коли запала тиша на землі, Європа тішилась, отримавши свободу,
Та довго ще вела важкі бої маленька армія великого народу!
igma вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Сказавших "Фууу!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 28.12.2012, 15:39   #8
Приписанный
 Аватар для Ecomen
IP:
Сообщений: 87
"Спасибок": 14
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию

удивительно но для меня такие сообщения, несмотря на их массовость не вызывают привыкания. Они страдали ни за что. Да выше написаное - пафосно, но правда.
Ecomen вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 14.02.2013, 14:16   #9
Житель
 Аватар для капитан
IP:
Сообщений: 237
"Спасибок": 265
Очки репутации: 0
Мнения: -4028
Доп. информация
По умолчанию

Цитата:
Сообщение от лесана Посмотреть сообщение
Петро Шуліковський з Папірні Теребовлянського району пройшов пекло радянських таборів. Його, 15-річного юнака, засудили лише за те, що він — українець.
Суддя-єврей нахабно зачитав вирок хлопчині: «Вища міра покарання — розстріл». «За що ви мене так тяжко покарали?» — безнадійно мовив останнє слово засуджений. «Ми вас усіх, українців, знищимо!» — суддя з ненавистю грюкнув молотком по столу.

[/B]
Какой молоток? Этот кто писал цю статтю видимо зовсим далек от советского судопроизводства. Насмотрелся всяких западных фильмов, где судья грюкает молотоком по столу и думает что в советских судах тоже так было. В советских судах вообще никаких молотков не было. Судья всегда говорил "процесс окончен".
капитан вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 14.02.2013, 16:21   #10
Почетный легион
 Аватар для igma
IP:
Сообщений: 19,564
"Спасибок": 14,142
Очки репутации: 50,786
Мнения: -1471
Доп. информация
По умолчанию

Цитата:
Сообщение от капитан Посмотреть сообщение
Судья всегда говорил "процесс окончен".
..."укрАинцу растрел!"
___________
Коли запала тиша на землі, Європа тішилась, отримавши свободу,
Та довго ще вела важкі бої маленька армія великого народу!
igma вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 14.02.2013, 17:15   #11
Житель
 Аватар для miamia
IP:
Сообщений: 301
"Спасибок": 176
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию

Цитата:
Сообщение от Ecomen Посмотреть сообщение
Они страдали ни за что
Они страдали за ту землю, на которой они родились.
miamia вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх

Ответ

Опции темы
Опции просмотра

Ваши права в разделе

Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.
Trackbacks are Выкл.
Pingbacks are Выкл.
Refbacks are Выкл.

Похожие темы
Тема Автор Раздел Ответов Последнее сообщение
Гоголь - українець Бронислав Исторический форум 181 23.03.2020 23:12
Українець зобов'язаний знати тільки українську мову justvis Основной 238 20.10.2011 22:10
Українець без рідної мови Арніка Политика Украины 163 30.11.2010 00:18
Наш Великий Українець ! sindikat777 Политика Украины 4 20.11.2007 19:34


Часовой пояс GMT +3, время: 16:45.


Работает на vBulletin® Версия форума 3.х.х. Copyright ©2000 - 2009, Jelsoft Enterprises Ltd.

© ForumKiev.com 2007 - 2020