Я люблю Киев

КИЕВСКИЙ ФОРУМ
КУЛЬТУРНОГО ОБЩЕНИЯ
FORUMKIEV.COM
Правила Новое Вопросы Ссылки
КИЕВ ПОГОДА ИСТОРИЯ ТУРИСТУ
N-728-MI-2
Вернуться   Киевский форум > Як тебе не любити, Києве мій... > Справочная Киева > История города

Від Щекавиці до оболонських луків.

Ответ
 
Опции темы Опции просмотра
Старый 24.06.2007, 00:09   #1
Новичок
 Аватар для Киевлянин
IP:
Сообщений: 321
"Спасибок": 42
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
- Автор темы - По умолчанию Від Щекавиці до оболонських луків.

Від Щекавиці до оболонських луків.




"Ой, ізгадай друже милий, як зо мною ти гуляв

На Скавиці та шукав Віщого могили!…

Ми чужих могил шукаємо, а могила знайде нас.

Коли ж прийде смертний час, того не вгадаймо!".

Такі вірші надіслав професор Київського університету Михайло Максимович своєму приятелю московському професору Михайлу Погодіну. У цих віршах є натяк на одну з дуже поширених київських легенд про смерть Олега, яку використав О.Пушкін у геніальний "Пісні про Віщого Олега". Так, саме ця легенда, де після слів волхва, що князь прийме смерть від свого коня, Олег розлучився з вірним другом. Пройшло багато років, Віщій Олег, схотів подивитись на коня, з черепа виповзла змія та смертельно вкусила князя. Пошуки поховання князя шановними вченими друзями було зовсім доречним, бо саме за переказом, у 912 р. на Щекавиці чи Скавиці поховано київського князя. Тому до тих двох назв гори можна додати ще Олегівка.

По ще попередньому запису, ця гора була за другим братом-засновником Києва - Щеком. Але у літопису вона згадується під 1151 р., у зв'язку з обороною Києва від військ князя Юрія Долгорукова. В ХУ -ХУІ ст. Щекавиця входила до території Київського замку. В 1619 р. її передано київським міщанам для заселення, бо низинну частину Подолу щороку заливала повінь. З кінця ХУІІІ ст., на тому місці, де зараз радіовежа, був Подільський цвинтар. Зокрема тут було поховано безліч відомих людей, серед них видатний композитор Артемій Ведель, архітектор Андрій Меленський, дослідник Києва, видатний історик Володимир Іконников та прадід згаданого київського професора бунчуковий товариш Іван Максимович. У 1782 р. була побудована Всіхсвятська церков, а у 1809 р. її дзвіниця, які до нашого часу не дійшли.

З Щекавиці відкриваються гарні краєвиди, але якщо будете блукати там влітку, то треба бути досить обережним, бо висока трава та чагарник ховає глибокі ями та провалля. Тут колись були фортеці - і за князівські, - і за імператорські часи. Фельдмаршал Мініх у ХУІІІ ст. тут розміщував земляні бастіони. Під час Другої світової війни саме на цих місцях чередувались німецькі та радянські зенітні батареї.

На горі розташовані ще два цвинтаря - стареобрядське та мусульманське. Татари Казані, що у старому Києві продавали ковдри, селились ближче до Подолу на вул. Мирній, де був їх маленьке торговище та мечеть у дерев'яному будинку. У 1998 р. отримав дозвіл у самого президента України Леоніда Кучми, вони побудували велику мечеть саме біля невеличкого цвинтаря одновірців. Якось вийшло, що на межі Щікавиці та Татарки розмістились Баптистська молільня та Центр Адвентистів Сьомого дня. Їх будівлі досить фундаментальні, виконані вмілими архітекторами та добре виглядають з вул. Глибочицький. Саме під Щековицеєю по Ярославському провулку стоїть дуже цікавий двоповерховий будинок з незвичайними маскаронами. А якщо побачите багато людей у морський формі, то знайте, тут знаходиться Київське річне училище.

Колись на розі вулиць Щекавицької та Кирилівський знаходилась Дмитрієвська церква. Вона була збудована у 1747 р. на честь Димитрія Ростовського(Туптала). Митрополит Ростовський, славетний духовний письменник, автор "Четьї-Менії", що читались кожного дня у православних церквах, народився у 1651 р. в Макарові, що під Києвом, у родині київського козацького сотника.

Вона спочатку була на другому поверсі триярусної дзвіниці, пізніше її перенесли до першого поверху церкви Костянтина та Олени, що споруджена була у 1734 р. Але марно шукати її, бо сьогодні можна побачити тільки барочні фасади трапезної, де в роки безвір'я був спортзал. Стіни, що залишилось від творіння І.Григоровича-Барського, радують оздобленням - пілястрами, соковитою скульптурною ліпкою.

На вул.Щекавицький, у № 29, у будинку, зведеному у 1895 р., до 1929 р. діяла синагога Київської Юдейської громади, потім тут був клуб кустарей Подолу. Громада відновила її діяльність з 1945 р.

По вулиці Кирилівський, яка ще досить носить ім'я професійного революціонера та військового діяча Михайла Фрунзе, розташовано низька підприємств, з яких лише згадаємо хлібозавод та півоварений завод "Поділ". Але, обов'язково зупинимося на місці пізньопалеолітичної стоянці (15 - 10 тис. років тому), яку відкрили у 1893 р. та протягом десяті років досліджував видатний археолог В.Хвойко. Стоянку назвали Кирилівською і у науковому світі вона набула резонансу, бо такою великого поселення давніх людей того часу вчені не знаходили. Розкопана площа дорівнювала близько 9 тис. кв.м. та мала два культурні шари. Нижній являв собою залишки довгочасного поселення раннього етапу мадленського часу (кінця палеоліту). Знайдені крем"яні знаряддя праці, численні кістки мамонта та інших тварин. Ці кістки використовувалися для спорудження наметоподібних наземних жител. На деяких бівнях мамонта є сліди обробки та орнаментації, на одному стилізоване зображення, можливо, річки з хвилями, довгодзьобового птаха та річкової черепахи. У верхньому шарі знайдено розколоті кістки тварин, крем"яні різці, скребки, ножеподібного вигляду пластини. Майже усі знахідки знаходяться у музейних зібраннях, зокрема Києва, та розширюють наш світогляд, допомагають краще розуміти євалюційний розвиток людства.

Вул.Фрунзе мала до 1935 р. назву Кирилівська, тому що на неї знаходилась одна з найцікавіших церков України. З ХУІІ ст. на неї проходив шлях, що зв'язував Поділ з приміськими селами та селищами Куренівкою, Пріоркою, Вишгородом. Частина цього шляху перетворилася на вул.Плоську, бо на той час так називали цю частину міста. Важливо згадати благодійні заклади купця Іони Зайцева, який у 1897 р. у будинках № 61-63, заснував безкоштовну хірургічну лікарню.

Таж вулиця є центральною магістраллю історичної місцевості Куренівка, яка відома з середині ХУІІ ст., де були розташовані курені(звідси й назва) козацької залоги. Але з приходом більш спокійного часу тут почали селитися міщани, які посадили сади та розбили городи.

Проїхавши праворуч Подільський узвіз, побачимо стадіон "Спартак". Отримавши назву від ватажка повстання рабів у Стародавньому Римі, спортивне товариство було засновано у Радянському Союзі у 1935 р. при артілях промислової кооперації. У 1960 р. перетворено у добровільне спортивне товариство профспілок. Стадіон споруджено у 1934 р., але велика реконструкція була проведена у 1980 р. Навпроти стадіону біля самого шляхопроводу, який з'єднує вул. Олени Теліги з районами Оболонь та Лівобережжя через Московський міст, бачимо Трамвайне депо им.Красіна, яке дуже постраждало під час Куренівської катастрофи.

13 березня 1961 р. розріджена пульпа у відрогах Бабиного Яру прорвала захисну дамбу та завдала величезної шкоди численним підприємствам та установам, державним та приватним будівлям. Потік багнюки 14 м. заввишки, з шаленою швидкістю несло з боку Баб"яго яру. Пульпа зруйнувала вщент трамвайне депо імені Красина та призвела до загибелі сотень людей. Тепер там встановлено пам'ятний знак. Біля парку символічно стоїть старий трамвай. Зараз на місці, де скупчувалась багнюка, бачимо вул. Олени Теліги, завжди запруджену транспортом.

Над нею та стадіоном височить Кирилівська церква. На жаль нема величної дзвіниці, яку можна було побачити тільки на старих фотографіях, бо як більшість храмів вона не витримала тридцятих радянських років. А шкода, бо це було одне з найкращих творінь І.Григоровича-Барського.

Місцевість, де ми зараз знаходимося, у давні часи мала назву Дорогожичі. У цьому урочищі сходились шляхи з Вишгорода, Галича, Чернігова, Новгорода, Смоленську та інших давньоруських міст, також велика дорога до південних воріт міста. Назва можливо пішла від "дорога життя". Тому у боротьби за владу у Києві, саме тут проходили воєнний сутички у 980, 1146, 1169 рр. між ворогуючими князями. Як повідомляє літопис, Дорогожичи містилися "під святим Кирилом", тобто на Дніпрі, нижче від Кирилівського монастиря. Захопив у 1139 р. та оволодів незабаром київським престолом, чернігівський князь Всеволод Ольгович заснував монастир, скоріш як плацдарм для захисту або захвату міста. Біля 1150 р. жінка Всеволода, Марія Мстиславівна, будує при монастирі, на честь св.Кирила Олександрійського, церкву, яка надалі стає князівською усипальницею. У 1194 р. в ній поховано князя Святослава Всеволодовича - одного з героїв "Слова о полку Ігоревім". Перша згадка про храм під 1171 р.

Кирилівська церква спочатку - шестистовпна, тринефна, триапсидна хрестово-купольна споруда, увінчана однією банею. Площина стін поділена пілястрами з масивними напівколонами та оздоблена вгорі аркатурним поясом з лекальної цегли з поребриковим орнаментом. Нартекс з нішами-аркасоліями для князівських поховань, які стояли ще до середині ХУІІ ст., сполучався з центральним приміщенням храму широкою аркою. У південній частині нартекса - невеличка хрещальня. Вузькі сходи ведуть на хори. У 1605 р. К.Острозьський доручив ігумену В.Красовському оновити церкву та монастир. З цім храмом пов'язане життя та діяльність Святителя Димитрія (Ростовського). Він 9 липня 1668 р. прийняв тут постриг від рук українського патріота ігумена Мелетія Дзики; у липні 1693 р. вперше промовив своє Слово на День св. Трійці; а у січні 1697 р. став сам ігуменом Кирилівського монастиря.

Сучасний архітектурно-художній вигляд церкви з характерними рисами українського бароко, а саме з фронтоном, оздобленим ліпним рослинним орнаментом сформувався протягом ХУІІІ ст. У 1786 р. монастир був упразднено. У 1860 р. було знайдено фресковий живопис ХІІ ст., вони були розкрити, законсервовані у 1881 -84 рр. під наглядом А.Прахова. До нашого часу дійшло понад 800 кв. м. фресок: композиції "Благовіщення", "Різдво Христове", "Успіння Богоматері" та інші. Релігійниі сцени "Євхаристія", "Святительський чин", у південній апсиди - 16 сцен "Життя Кирила Олександрійського", де показана його боротьба з відступниками. Дивлячись на деяких святих, можна здогадатись, що автори показали персонально своїх сучасників, настільки кожен з зображених має індівідуальні риси. Там де давній розпис було втрачено, малювали викладачі та учні славетної Київської рисувальної школи Миколи Мурашка - І.Іжакевич, І.Селезньов, Х.Платонов, М.Пимоненко та інші. Особливо треба згадати Михайла Врубеля, який приїхав до Києва на запрошення А.Прахова. У Кирилівський церкви почалось становлення творчості цього геніального майстра. Під впливом давньоруського мистецтва молодий майстер зробив розписи - на хорах "Зішестя Святого Духа" та "Ангели з лабарами" та у ніші-аркасолії нартекса - "Надгробний плач". Мармуровий іконостас виконано за малюнками А.Прахова, чотири ікони "Афанасій", "Богоматір з дітям", "Спаситель" та "Кирил" написані М.Врубелем у Венеції. Вони належать, як й вся церква, до перлин світового мистецтва. У 1929 р. церква стала музеєм, а з 1965 р. філіал "Софійського музею".

За парканом знаходиться медичний заклад. Це Психіатрична лікарня імені академіка Івана Павлова, яка починає свою історію з часів цариці Катерини ІІ, коли після закриття монастиря тут було розміщено будинок для інвалідів та богадільню. З 1803 р. будинок для божевільних, який у радянський час перетворено на однотипний психіатричний лікувальний заклад.

Якщо їхати далі по вул.Фрунзе, то звернув на Цукровий пров. вийдемо на Копилівську вул. № 36, де знаходиться середня школа № 2. Там встановлено у 1969 р. пам'ятний знак доктору воєнних наук, генерал-лейтенанту інженерних військ, Герою Радянському Союзу Дмитру Карбишеву(1880 -1945)(ск.О.Олійник).

Минаючі парк Ім. Фрунзе ми про"їзжаємо до Інституту Туризму, який існує недовго, але за короткий час став головним учбовим закладом цієї важливої галузі народного господарства.

У самому кінці вул. Фрунзе, під № 164 находитися будівля незвичної, не частої у Києві архітектури. Це побудована у 1911 р. у стилі українського модерну, училище ім. С.Ф.Грушевського (арх.Е.Брадтман, В.Кричевський). Сам Сергій Федорович помер у 1901 у Владікавказі, та заповів створити на залишені гроші початковий навчальний заклад у Києві. Волю батька виконав професор Михайла Грушевський, перший президент України. Після відкриття будівля стала архітектурною домінантою над одноповерховими хатами та будинками. Її можна роздивлятись з трьох боків, тому вона має три рівнозначних по художньому вигляду фасадів. Стіни з рожевого з золотистим відливом цегли, прикрашали орнаментальні вкраплення, що придавало будинку строгої урочистості та святковості. Єдиному геометричному ритму підлягались чотирьохскатний дах, шестиугольної форми вікна. Довгий час тут була школа, а останні роки учбовий комп"юторний центр Мінського району.

За шляхопроводом йде Вишгородська вулиця. Назва її походить від старовинного поселення. У Вишгороді бував Тарас Шевченко, навіть намалював його. Тому не випадково, саме на початку вулиці у будинку № 5, у серпні 1859 р. у родині С.Лободи, зупинявся Великий Кобзар.

На території парку Березовий Гай, що на Біличевому полі, розташовано Музей Хліба.

Після перехрестя з вул. Ярослава Івашкевича, названого на честь видатного польського письменника, народившегося у Києві, треба повернути по вул. Брюсова і маєте можливість потрапити до музею Ф.Красицького. На буд. № 20 по Мукачівському пров., встановлена у 1977 р. пам'ятна дошка(ск. О.Супрун), яка свідчить, що тут жив та творив свої живописні полотна внучатий небіж Т.Шевченко Фотій Красицький(1873 - 1944). Цей чудовий майстер отримав освіту коштом М.Лисенко у Київський рисувальній школі М.Мурашка по класу М.Пимоненко. Згодом продовжував навчання в Одесі, Петербурзі. З 1903 р. жив у Києві. Одна з його картин "гість з Запоріжжя" показуючи захват населення від козаків, належить до перлин національного мистецтва. Плідний митець викладав у Київському художньому училищі у 1912 - 20, а потім 1927 - 39 рр. у художньому інституті.

Одна з небагатьох церков, яка дивом залишилась після руйнації 1930 рр. це Покровська церква 1906 р., на Мостицьком пров. № 2, з гарними розписами І.Іжакевича.

На Вишгородський вулиці, у кінці розташовано Інститут геронтології НАНУ, який засновано у 1958 р. На сьогодні це єдиний у країні й один з найбільших у Європі центрів по вивченню питань, пов'язаних з проблемою старіння та активного довголіття людини. Є базою Всесвітньої організації охорони здоров'я(ВООЗ) для проведення курсів з соціальних та медичних питань геронтології. У липні 1972 р. в Києві відбувся Всесвітний конгрес геронтології. Поруч розміщено Науково-дослідний інститут Ендокринології та обміну речовин МОЗУ, який засновано у 1965 р.

Закінчується Вишгородська вулиця на площі Шевченка (така назва з 1959 р.) Від неї починається Мінський масив, забудований в 1970 -75 рр. (арх.А.Дубинська та інші) та райони Шевченка та "Кинь-грусть". Ця остання своєрідна назва місцевості, отримана за переказом від Катерині ІІ, яка у 1787 р. відвідала Київ та розважалась у цій мальовничій місцевості. Але, у зв'язку з тим, що у придворному журналі цих свідчень немає, будемо вважати, що маємо справу з красивою легендою. Скоріш за все цю поетичну назву місцевість отримала, коли у ХІХ ст. стала дачним володінням. Місце дійсно одне з найчарівніших, та має ще одну назву - Дача Кульженка. Власником її став видатний видавець Кульженко Стефан Васильович(1836 - 1906), який з 1848 р. працював у Київських друкарнях. Починаючи з 1880 започаткував своє виробництво - одну з найкращих на той час парову друкарню. Потім справу батько наслідував син Василь. Їх підприємство видавало майже усю друковану продукцію - від листівок до чудово надрукованих художніх альбомів та журналів.

"Кінь-Грусть" межує з історичною місцевістю Пріорка, яка є продовженням Куренівки. Назва пов'язана із спорудженням тут у середині ХУІІ ст. заміською резиденцією пріора - настоятеля католицького домініканського монастиря. Вже тоді навколо її стояло близько 200 селянських хат. Але по наказу Б.Хмельницького, який вороже ставився до католиків, землі були конфісковані та передано православному Братському монастирю, а з 1701 р. київському магістрату. З кінця ХУІІІ ст. Пріорка стає дачною місцевістю. Спочатку верхівки духівництва, а потім й світських людей. У 1880 р. вона ввійшла у міську смугу.

До Подільського адміністративного району належить дачна-курортна місцевість та селище Пуща-Водиця. Назва походить від "пуща"(густий заповідний ліс" і найменування р.Водиця, що протикала між поселенням та Межігір"ям. Відома з ХІ ст., як улюблене місце княжого полювання на ведмедів, вепрів та турів. Тут у 1724 р. створено регулярне лісове господарство. У 1893 р. київська міська дума заснувала тут дачне селище. Вже тоді маючи на увазі екологічні властивості місцевості у 1909 р. пустили трамвай, з 14 лініями-зупинками. Враховуючі цілющу дію хвойного лісу у 1904 р. виникли спочатку протитуберкульозні, а згодом загально-соматичні санаторії. Тепер тут декілька десятків санаторіїв, будинків відпочинку, дитячих таборів та турбаз. На вул. Миколи Юнкерова знаходиться церква св. Серафіма Саровського 1908 -09 рр. А якщо пройти трохи далі по 7-ій лінії підійдемо до Інституту клінічної радіології. Площа Пуще-Водицького лісу становить понад 30 тис. га, де переважно дуб та сосна. За Червонофлотською вул. починається парк Пуща-Водиця з площею 9 га, де є мальовничі лісові ландшафти, озера з джерельною водою.

Виктор Киркевич

интернет-проект "Вашъ Кіевъ" www.oldkiev.info




Киевлянин вне форума  

Ответить с цитированием Вверх

Ответ

Опции темы
Опции просмотра

Ваши права в разделе

Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.
Trackbacks are Выкл.
Pingbacks are Выкл.
Refbacks are Выкл.

Похожие темы
Тема Автор Раздел Ответов Последнее сообщение
Акція проти незаконної забудови гори Щекавиці romanesko Киев - город родной 1 04.07.2011 12:44
9 квітня в Києві - акція на захист Щекавиці romanesko Киев - город родной 1 28.04.2011 13:33
Церква Всіх Святих на Щекавиці Киевлянин История города 0 24.06.2007 02:04


Часовой пояс GMT +3, время: 01:22.


Работает на vBulletin® Версия форума 3.х.х. Copyright ©2000 - 2009, Jelsoft Enterprises Ltd.

© ForumKiev.com 2007 - 2021