Я люблю Киев

КИЕВСКИЙ ФОРУМ
КУЛЬТУРНОГО ОБЩЕНИЯ
FORUMKIEV.COM
Правила Новое Вопросы Ссылки
КИЕВ ПОГОДА ИСТОРИЯ ТУРИСТУ
N-728-MI-2
Вернуться   Киевский форум > Общий > Основной

Харьков

Ответ
 
Опции темы Опции просмотра
Старый 13.09.2010, 18:52   #16
Новичок
 Аватар для rogabob
IP:
Сообщений: 5
"Спасибок": 0
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию Re: Харьков

слышал такое что народ в харькове ваше не понимает по укр..:((
rogabob вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 15.09.2010, 10:49   #17
Приписанный
 Аватар для *Anya*
IP:
Сообщений: 76
"Спасибок": 138
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию Re: Харьков

Цитата:
Сообщение от rogabob Посмотреть сообщение
слышал такое что народ в харькове ваше не понимает по укр..:((
)))
абсолютная неправда.
Все все понимают!

Харьковчане, как и другие украинцы, учат в школе украинский язык, смотрят украинское телевидение.
Правда, общаются все на русском.
*Anya* вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 2 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 15.09.2010, 14:27   #18
Kænugarður
 Аватар для Bars
IP:
Сообщений: 6,572
"Спасибок": 11,317
Очки репутации: 10,927
Мнения: 725
Доп. информация
По умолчанию Re: Харьков

Цитата:
Сообщение от rogabob Посмотреть сообщение
слышал такое что народ в харькове ваше не понимает по укр..:((
А я лично не понял что вы написали
___________
Вчера приснился сон прекрасный — Москва сгорела целиком. Пожар на площади на Красной, И тлеет бывший Избирком. Никто не выжил — все сгорели.
Bars вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 26.11.2010, 02:04   #19
Приезжий
 Аватар для Vieslav
IP:
Сообщений: 34
"Спасибок": 10
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию Re: Харьков

А я как раз на седующие выходные собираюсь в Харьков. Жить мне там будет где,а вот что посмотреть и особенно какие завеления посетить мне очень интересно.Может еще что-то подскажите?
Vieslav вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 26.11.2010, 02:20   #20
Straygirl
 Аватар для Wilania
IP:
Сообщений: 4,245
"Спасибок": 5,850
Очки репутации: 0
Мнения: 476
Доп. информация
По умолчанию Re: Харьков

В смысле - заведения..что именно Вас интересует?))
Можете в Шато ледо покататься сходить...или в Оперный - если культура интересует...)
У нас же у всех разные вкусы...)
Если поесть - http://www.78.com.ua/cat/_restaurant..)))
Wilania вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 12.01.2011, 13:51   #21
Київська русинка
 Аватар для лесана
IP:
Сообщений: 3,922
"Спасибок": 4,531
Очки репутации: 0
Мнения: 6652
Доп. информация
По умолчанию Український Харків-українська гордість.

Харків був заснований у 1654 р., саме тоді, як Богдан Хмельницький перейшов з усією Україною під московську “протекцію”. Місто заснувала ватага українських переселенців з ватажком — осадчим Іваном Каркачем. Най же пам'ять про Івана Каркача існує навіки у Харкові укупі зі спомином про першого харківського козачого отамана Івана Кривошлика. Хоч про Ів. Каркача яко першого харківського осадчого згадують тільки пізні документи (другої половини XVIII ст.), але ми не можемо їх одкинути, а укупі з ними і Каркача, бо ні для чого було тоді вигадувати його: очевидно, що ім'я це збереглося у спомину населення, а окрім того й ранні документи знають серед харківського населення Каркачів, проте прізвище відомо й тепер.
Українські переселенці з Задніпрянщини прийшли на дике поле і оселилися там, де річка Харків впадає в річку Лопань — на Харківському городищу, де колись, у домонгольську добу, у XII ст., був, мабуть, староруський, український город, де тепер у Харкові знаходяться “університетська горка”, собор і старовинній університетський корпус. Тут, у 1656 р., харківці збудували земляну й дерев'яну огорожу навкруги городища і зробили її, як ми знаємо, по свойому українському звичаю, щоб захистити себе від татар, але ся огорожа не вподобалася московському воєводі, котрий велів зробити кріпость по московському зразку.
Оттак спочатку виявилися дві влади і у стихії культури — українська і великоросійська. Але у складі населення Харків був, можна сказати, чисто українським містом, бо сюди одразу явилася чимала купа українців — 587 чол. козаків, а з жінками і дітьми се вийде, мабуть, до 2000 чол. Вони з'єдналися в козацьке товариство, поділене на сотні й десятки, з отаманом, сотниками і десятниками на чолі.
Д.І.Багалію пощастило розшукати в архивіі надрукувати список сих харківців — із нього видно, що се були українці — Іваненки, Тимошенки, Єфименки, Гордієнки, Олексієнки, Мельник, Колесник, Коваль, Кушнір, Котляр, Швець, Ткач, Кравець. Бачимо там Журавля, Дудку, Стріху, Ломаку, Тетерю, Сироїжку, Горобця й таких інших. Був Тихий, Дурний, Кривий, Недбаєнко. Був Кременчуцький (мабуть, з Кременчука), Волошенин (мабуть, з Волощини), ------- (з Московії). Бачимо також — Якова Шаркова зятя: очевидно, що знали більше самого Шарка, ніж його зятя Якова, і сей своє прізвище заполучив од тестя.
Це була головна ватага переселенців, а до неї почали приходити й другі. Приходили, як ми знаємо, більш усього з Правобічної України, особливо в тяжкічаси Руїни, приходили і з Гетьманщини, приходили і з інших місць Слобідської України, бо Харків вабив до себе населення як полкове і торговельне місто. Мав тут своїх служилих великоросійських людей і московський центральний уряд, але їх було небагато, якщо порівняти з числом українського населення.
У 1665 р. було у Харкові українців 2282 чол. мужського пола (міщан 1290 і хліборобів 992), а велико-росіян (дітей боярських і інших служилих людей) — 133.
У 1668 р. українців було 1491 мужського пола, великоросіян (служилих і приказних людей) 75 чол. (мабуть, тут показані одні козаки і служилі люди без дітей і родичів).
У 1670 р. у Харкові збільшилося число великоросіян, бо залишилися великоросійські служилі люди для оборони города од татар. Українців було тоді 2101 чол. мужського пола, великоросіян 415 чол. мужського пола.
У 1673 р. українців було 1276 чол. мужського пола, великоросіян 118 чол.; се все були діти боярські городової служби, а полкових великоросійських служилих людей вже не було.
У 1675 р. число великоросійських служилих людей знов значно збільшилося (у 6 разів): тепер їх було 625 чол.
У 1686 р. великоросіян було 571 чол. на 1937 українців.
Виходить, що великоросійське населення у Харкові було текучим. Українці самі поселилися на вічне життя у Харкові, а великоросійських служилих людей туди часами посилав московський уряд не по їх волі і без їхнього бажання, не для заселення міста, а для його охорони. Отже справжніми постійними поселенцями Харкова були українці, котрі збудували собі будинки, охазяїнувалися, з'орали землі, зайнялися ремеслами, промислами й торгівлею.Щодо соціального складу харківського населення XVII ст., то воно поділялося тоді на а) козаків полкової служби, б) міщан і в) цехових ремесників. Вищою владою у Харкові була полковнича влада. На чолі великоросійського населення стояв воєвода, над міщанами була ще окрема влада війта, а над цеховими ремесниками стояли виборні цехмістри.
У XVIII ст., у другій четверті сього століття, Харків був чисто українським містом. З перепису Хрущова 1732 р. ми дізнаємося, що число українців тоді щодо великоросіян збільшилося в порівнянню з XVII ст. Прізвища харківців чисто українські, і, як би їх знав М. В. Гоголь, йому не потрібно б було вигадувати прізвищ своїх українців: ми бачимо й Квітку, й Горлицю, й Незовибатька, й Богомаза, й Лупикобилу, й Лупикобиленка, й Сухоребрика, й Недерикута, й Кадигробенка, й Отченашка, й Кусьвовка, й Штанька, й Пацюка, й Вареника.
Дуже цікаво буде побачити склад населення Харкова у 1732 р. з національного й соціального боку. Більш усього проживало у Харкові козаків: виборних козаків було 775 чол., у них підпомошників 1531, козачих підсусідків 85; козачої старшини з робітниками 71, цехових ремесників 492, підданих, посполітих і робітників 205, духовенства з робітниками 170; великоросіян 235, греків і інших чужоземців 21; усього 3595 чоловік.
Значить, більш усього було козачих підпомошників, далі за ними йдуть виборні козаки, далі цехові ремесники. Виходить, що Харків з соціального боку був таким же українсько-козацьким містом, як і інші міста Слобідської України. Різниця була тільки у тім, щотут жило багато цехових, яких не бачимо в інших городах. Харківських міщан у початку XVIII ст., як ми знаємо, прилучили до козаків і оддали у полковничу владу.
Харківські козаки ділилися на дві сотні. Виборні козаки були більш заможними людьми, ніж їхні підпомошники. У виборних козаків було більш робітників, котрі проживали у їхніх семействах. На кожний двір виборного козака приходилося взагалі по 5 душ чоловичої статі, а як включити робітників та підсусідків, то прийдеться по 5, 7 чол. на сімейство. Виходить, що це були дуже великі сімейства, коли ми звикли думати, що українські сімейства були звичайно малі. Іноді одне сімейство містилося у одній хаті, але частіше воно проживало у декількох хатах і тілько у одному подвір'ї.
Але траплялися іноді й невеличкі сімейства: по одній душі мало 14 сімейств. У 60 сімействах, котрі мали робітників та підсусідків, було по 3-4 чоловіка на сімейство. Цікаво, що були й удови-козачки, які од себе виряжали на службу, мабуть, підпомошників-наймитів. Чужі люди проживали у 20% усіх сімейств. У козачих підпомошників на сімейство проходилося взагалі 6 чол. мужського пола. Тільки 12 подвір'їв підпомошників містилися на підварках, тобто не у самому місті, а у передмісті, і 21 сімейство проживало по чужих дворах, котрі належали до старшини та усяких удов.
До старшинського уряду належали харківський полковник Григорій СеменовичКвітка, полковий суддя Роман Григорович Квітка, полковий хорунжий Рибасенко, сотник першої сотні Григорій Васильович Ковалевський і другої - Як. Хв. Денисевич. Жив своїм подвір'ям і валківський сотник, потім ізюмський полковник Ів. Гр. Квітка, удова полковника Куликовського, полковий писар, два писаря полкової канцелярії, 5 ратушних писарів і 1 таможений. Оце була невеличка купка козацької старшини, яка потім обернулася у дворян.
Цехові люди належали до таких ремесел: були ткачі, шевці, котлярі, ковалі, різники, римарі, музики, склярі, шаповали, бондарі, гончарі, кравці, дехтярі, кушнирі, теслі, олійники, винникі, солодовникі, коцарі і коцарки. Цікаво, що музики були теж серед ремесників, бо і справді вони грали на весіллях і годувалися од свого ремесла. Од римарів і коцарів получили свої назвиська теперішні Римарська та Коцарська вулиці. Усі цехові мали свої власні подвір'я й хати, окрім 5 чоловік, котрі жили у подвір'ях полковника Квітки. У цехових були ще менші сімейства, ніж у козаків-підпомошників, у них приходилося трохи більш 3 чол. на семейство. Були у них, одначе, робітники і підсусідки — по 2 чол. на семейство. Значить, робітників у цехових було далеко більше, ніж у козаків і підпомошників, бо кожний ремесник хотів мати робітника.
Духовенства з робітниками було 116 чоловік. У Харкові тоді було 9 церков і при кожній звичайно по 2 священника, а при соборній - 2 протопопа. У монастирі проживало 13 монастирських робітників. Духовенство проживало в церковних домах при церквах. Окрім того декотрі священники мали ще й власні подвір'я, в котрих проживали їх двірники та робітники. При церквах, як ми знаємо, були школи, в котрих проживали учителі — дяки. Таких учителів було тоді у Харкові 19 чол. При церквах були також і шпиталі. У Харківському колегіумі жили учні латинської школи.
Поспільство, або піддані, поміщалися в 22 подвір'ях у 29 хатах. Жили вони на підварках в передмістях маненькими хуторами: на хуторі полковника Квітки, підпрапорного Черняка, козака Коваленка, ландміліцького полковника Дуніна, полковника Куликовського, угольчанського сотника Михайлова, харківського сотника Ковалевського, харківської крамарки Назаренкової, Харківського Покровського монастиря, троїцького священника, харківського городничого Голуховича; біля сього хутора був млин на р. Харкові, а при млині жив мельник з сімейством. На тій же річці Харкові було ще 2 млина з мельниками.
Особливе місце займали у Харкові велико-росіяне та чужоземці. Вони поділялися на декілька станів.
Одна частина великоросіян попала навіть у козаки. Це були колишні служилі люди, котрі записалися у козацтво, коли у Харкові у 1700 р. були скасовані воєводи; їх було небагато — 13 дворів. Окрім сього у Харкові проживали по пашпортах посадські люди, котрі явилися сюди ради торгівлі із різних великоросійських міст — з Курська, Вереї, Бєлгорода, Чугуєва, Тули, Єльця, Веньова. Далі йдуть армійські чини — абшитований капітан, поручики й інші; майже усі вони мали в Харкові власні будинки. Були тут ще московські служилі люди, котрі раніш записалися у козаки, а в1731 р. їх повернули у подушний оклад і записали у ландміліцію.
Греків та інших чужоземців було 21 чол., між ними хрещений арап і удова польської нації, євреїв зовсім не було. Проживало у Харкові двоє греків— Костянтинов та Челенбі, котрі займалися купецтвом; у одного з них був робітником татарин.
Хоч Харків тоді був таким же полковим містом, як і Суми, Охтирка, Ізюм, Острогозьк і не мав значіння центра усієї Слободської України, але все ж таки він і по числу мешканців, і по соціальному складу свого населення відрізнявся від тих міст, мав над ними перевагу. Він був українським козацьким містом, але у ньому проживало стільки великоросіян, скільки їх не було ніде по інших полкових містах.
У Харкові проживало вже тоді й великоросійське купецтво, котре трохи згодом значно збільшилося. Це все було початком того нового обличчя, котре прийняв Харків пізніше. У 1732 р. се був український город і з національного, і з соціального боку. Більш 90 % населення було українського. Перше місце займав козачий стан. Козаки були власниками більшості міських подвір'їв та будинків За ними йшли українські ремесники — се теж був сталий мінський стан, котрий тримав у своїх руках потрібне для усіх рукомесло. Ремесники теж проживали у власних будинках. І козацтво, й цехові містилися тоді у Харков не на підварках, а у самому місті, навіть у йогоцентрі, на теперішніх центральних вулицях.
Цікаво, що й вулиці тодішні діставали свої назвиська від сих простих козаків та ремесників. Не кажучи вже про такі вулиці, як Римарська, Чоботарська, Коцарська, Кузнечна (вони були названі так по ремеслах), ми маємо ще такі назвиська харківських вулиць у 1724 р. в Соборній парахвії: вулиця пана полковника Квітки у замку, вулиця пана судді (Квітки), вулиця Сотницька (пана сотника), Бесідина (де жив Бесідин), Михайла Дрикги (де жив Дрикга), Сушкова (де жила Сущиха), Макс. Писаря (де жив М, Писарь), Сем. Богодуховського (де жив Сем. Богодуховський), Синицького (де жив Синицький), Єнощина (де жив Єноха), Борисенкова (де жив пушкар Борисенко), Пістунова (де жив Пістун), Гребеникова (де жив Гребеник), Куликівка (де живКулик), Шаповалова, Чайчина вулиця над ярком; усього 20 вулиць в центрі.
У Миколаївському приході було 6 вулиць: над ярком Щаповалова (де жив Шаповал), Карабутова (де жив Карабут), Бибикова (де жив Бибик), Шеметова, Калебердина (де жив Калеберда).У Вознесенському приході — дві вулиці — Шапранівська (де жив Шапран), Чугаївська (де жив Чугай).
У приході Покровського монастиря — одна вулиця Пищальчина (де жив Пищалко).
У Рождественському приході — 5 вулиць: Москалівка, Шилова (де жив Шило), Пробита, Довгалівка, Безсалівка.
У Троїцькому приході 6 вулиць: Назарцева (де жив Назарець), Клименкова (де жив Клименко), Гунченкова (де жив Гунка), вулиця добродія Сізіона (де жив Сізіон), Юрченкова (де жив Юркевич).
У Михайлівському приході — 4 вулиці: Кулиничина (де жив Кулинич), Корсуновська, Золотарева (де жив Золотаренко), Верещаківська.
У Воскресенському приході 8 вулиць — Дехтярева, Котлярова (де жив Котляр), Мильникова (де жив Мильничка), Онопрієва (де жив Онопрій Різник), вулиця до Меркула (де жив Меркул),Склярева (де жив Скляр), Крохмалева (де жив Крохмаль), Миргородовська.
У Дмитріївському приході — 5 вулиць: їв. Турчина (де жив Турчин), Вас. Титаря (де жив Титарь), Як. Котки (де жив Котка), їв. Кривого (де жив Кривий), Вас. Котляра (де жив Котляр).
У Благовіщенському приході — 4 вулиці: Бережна, Помазанова, Опанасівська (де жив Панасенко), вулиця Чорного Івана.
Як бачимо, українсько-демократичний зміст населення Харкова одбився навіть у назвиськах його вулиць. Таким же українським демократичним був і склад його домовласників. У самій багатій аристократичній частині теперішнього Харкова — у приході соборному — бачимо окрім самої маленької купки козацької старшини (дворян та чиновників тоді зовсім не було), такі демократичні прізвища козаків та цехових,як Цілюрик, Звонарь, Голод, удова Панамарка, удова Матяшиха, Бабеха, кравець Шватченко і таке інше. Теж саме можна сказати і про домовласників вулиць Миколаївської церкви, Покровського монастиря і взагалі усього Харкова.
Ось що писав Д.І.Багалій в "Історії Слобідської України":




"Мабуть, те, що ми оповідаємо зараз про національний український склад харківського населення, буде вдивовижу для його теперішніх мешканців і особливо для тих, хто, не цікавлючися місцевою історією і не бачучи тепер нічого українського, думав, що Харків і ніколи не був українським містом. Але все се підтримується документальними свідоцтвами, які розшукані мною у ріжних архівах. Щодо назвиськ вулиць і прізвищ домовласників, то сей документ надрукований мною укупі зі списком харківців 1656 р. у 1-му томі моєї “Истории г. Харькова” особливим додатком до нього, й хто захоче ознайомитися з ним, той знайде там цілу низку щиро українських прізвищ харківців за 1724 р. і серед них побачить, мабуть, чимало й таких, нащадки котрих проживають у Харкові й тепер і давно одцуралися мови своїх дідів та прадідів."



Через що ж було так багато тоді у Харкові дрібних домовласників? Через те, що населення його, разомз усіма слобожанами, користувалося тими льготами, які усі переселенці дістали від московського уряду, і серед сих вільгот на першому місці стояла земельна, себто земельний наділ на заїмочному праві. Перші харківські переселенці дістали даром на віки-вічні зімлі під оселі і право вільного безоброчного наслідственного володіння підгородніми землями. Такі права діставали й нові переселенці. Ось через що з'явилося так багато домовласників серед харківців — кожний, діставши землю у місті, зараз починав будувати собі хату. Так звичайно робили селяне; так робили й городяне — харківці, бо й вони мало чим відрізнялися від селян, бо й їх головним промислом було землеробство.
Збудувати хату-мазанку було досить легко — лісу, очерету, соломи й глини було досить. Іще напочатку ХХ сторіччя у Харкові залишалося від старих часів чимало таких хат під солом'яною стріхою. Такі хати бачимо ми на старих малюнках Харкова XIX ст. Солом'яним і дерев'яним був майже увесь Харків у XVII і першій половині XVIII ст. Кам'яними будинками у козацькому Харкові були тільки — Покровський монастир, Колегіум, Собор та дві приходські церкви. Кам'яних будинків ні у кого не було. Лавок з рундуками було 290, шинків 163, винниць 29, але усі вони були дерев'яні.
У 1724 р. у Харкові було усього 1345 дворів, а у 1732р.— 1280 хат, а населення у 1732 р. було з жіноцтвом 7000 чол., себто одна хата приходилася на 5 чоловік. Просторо тоді жили харківці. Плана городського поселення у козацьку добу не було. На плані 1768 р. ми бачимо й старий план Харкова, вулиці йшли не прямими, а кривими лініями; була сила пустопорожніх земель. Харків навіть у кінці XVIII ст. являв з себе велику слободу. Академік Зуєв і описує Харків такою слободою. Будинки, пише він, розкидані без ряду і ладу, але широко — версти на 3 або 4. Се були, як він каже, українські хати-мазанки. Були слободи — Захарківська, Залопанська, Клочківка і навіть хутори-підварки. По новому плану під Харків було одведено 637 десятин.
Навіть у 1794 р. ледве не усі мешканці мали свої власні будинки: дворів було тоді 1807,домовласників було 1601, усіх обивателів 1792 сімейства; з них не мали своїх будинків тільки 191 сімейство.







___________
Коли ж у вас серця телячі,
Зробіть намордники собачі.


лесана вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 4 (показать список)
Сказавших "Фууу!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 13.01.2011, 09:48   #22
Київська русинка
 Аватар для лесана
IP:
Сообщений: 3,922
"Спасибок": 4,531
Очки репутации: 0
Мнения: 6652
Доп. информация
По умолчанию Re: Український Харків-українська гордість.

Дивно, що на київському форумі ніхто не цікавиться Харковом, немає харківських патріотів, одна особа себе так подавала, але чомусь мовчить як риба об лід.
ПРОГУЛЯНКА ПО СТАРОМУ ХАРКОВУ



Як часто сниться, що гуркоче конка
І непорушно Миколаївський собор стоїть,
Та ще від Куряжу хід хресний до Подвір'я,
Який ховає благочесно цок копит.
І я мандрую Торговельними рядами,
Санками їду до Каплиці просто вниз,
А там кулачники на лопанському льоду
В бою зійшлися - гей, остережись!
Пройдусь по ярмарках: чи може коц удасться
Купити, в римаря сідельце заодно,
А в коваля візьму підкову - це на щастя,
Придбаю й глечик, і гарбуз, і сіль, й рядно...
Де ж, Харків любий, слава та твоя колишня ? І де ж бар'єр до розквіту той пролягає?

Шкода, що ми, красу твою порозгубивши,

Достойних предків досвіду не переймаєм.

Та вірю: Харків на відродження чекає;

Тоді розправить місто плечі - два крила,

Усім красу казкової жар-птиці нагадає,

Коли засяють знову храмів купола!

Надія Акімова

добавлено через 49 секунд
В історії нашої держави Харків - це перший університет, перший театр, перший часопис, перший художній музей, найстаріші зоопарк і цирк, музичне і художнє училища.Харківщина, як і інші області України, має своє обличчя і свою душу, суть якої полягає в органічному поєднанні суто регіонального, слобожанського, і загальноукраїнського.
Пам'ятки сивої давнини нашого краю сягають у глибину тисячоліть: кіммерійці, скіфи, сармати, сіверці, хозари, Київська Русь. Свідок жорстоких битв з кочівниками і водночас - край мирної праці на землі і прагнення до краси та гармонії з довкіллям, харківська земля - учасник подій, описаних у визначній літературній пам'ятці епохи Київської Русі - "Слові о полку Ігоревім".
___________
Коли ж у вас серця телячі,
Зробіть намордники собачі.


лесана вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 3 (показать список)
Сказавших "Фууу!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 13.01.2011, 09:58   #23
Приписанный
 Аватар для Палач
IP:
Сообщений: 79
"Спасибок": 76
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию Re: Український Харків-українська гордість.

Цитата:
Сообщение от лесана Посмотреть сообщение
Дивно, що на київському форумі ніхто не цікавиться Харковом, немає харківських патріотів, одна особа себе так подавала, але чомусь мовчить як риба об лід.
А чего то интересоваться им, Харьков как Харьков, ни чуть ни хуже любого города Украины, или той же ненавистной для вас России....
Исходя из того ху из ю тут на форуме, для меня эта тема провокаторская, направленная на разведение ругани ...
И еще, Харьков была столицей Украины.....
Палач вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 2 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 13.01.2011, 10:11   #24
ну Вы абсолютно правы!
 Аватар для тов. Сталин
IP:
Сообщений: 9,678
"Спасибок": 28,990
Очки репутации: 10,373
Мнения: 3322
Доп. информация
По умолчанию Re: Український Харків-українська гордість.

Лесана, а чем Харьков лучше Бердичева?
тов. Сталин вне форума  

Ответить с цитированием Вверх
Старый 13.01.2011, 11:19   #25
Київська русинка
 Аватар для лесана
IP:
Сообщений: 3,922
"Спасибок": 4,531
Очки репутации: 0
Мнения: 6652
Доп. информация
По умолчанию Re: Український Харків-українська гордість.

Цитата:
Сообщение от Палач Посмотреть сообщение
А чего то интересоваться им, Харьков как Харьков, ни чуть ни хуже любого города Украины, или той же ненавистной для вас России....
Исходя из того ху из ю тут на форуме, для меня эта тема провокаторская, направленная на разведение ругани ...
И еще, Харьков была столицей Украины.....
Я не бачу жодних провокацій в тому, щоб розповісти про історію і сучасність Харкова!
Процес русифікації після скасування автономії.
На початку XIX ст. Харків простягався з півночі на південь на 2 версти, зі сходу на захід на 3 1/2 версти. Площа його захоплювала 7 кв. верст, або 1 750 000 кв. сажнів. На кожне подвір'я, включаючи сюди вулиці, приходилося 968 кв. сажнів, на кожного мешканця (їх було 11 000 чол.) — 160 кв. сажнів, а у 1886 р. тільки 35 кв. сажнів. Се був, як ми бачимо, страшенний земельний простор. Не дивно, що тоді було в Харкові багато садів і навіть огородів. Найбільшу частину земель городяне добули даром. А позаяк існувала земельна власність і не було ніякої ні соціалізації, ні муніціпалізації землі у городі, то осельні землі переходили до нащадків, а також вільнопродавалися й купувалися. Ціна на землі, матеріали для будівлі і на робочі руки стояла низька і через те й не трудно було кожному мешканцю здобути собі власну хату.
Ось деякі звістки про тодішні ціни на подвір'я і будинки: кам'яний будинок полковника Шидловського у два поверхи був куплений для Колегіума за 500 карб. У 1767 р. будинки у центрі купувалися по 600, 125 і 65 карб. Пустопорожнє дворове місце мірою у 1500 кв. сажнів у кінці XVIII ст. у Соборному приході було куплено за 35 карб., значить, по 2 1/3 коп. за сажень Подвір'я у Миколаївському приході з будинком, службами, коморями, огорожею, винницею на 2 котла з усім посудом, з хатою до неї, колодязем — всього мірою у 336 кв. сажнів — було куплено за 325 карб.
Поденщики робили по 10 коп. денно, теслі за 15 коп. в день. Се мало, чибагато? За 10 коп. можна було купити у 1732 р. 6 хунтів свинячого сала або 1/8 відра горілки, або 2 1/2 гарнца січеного меду, або 5 гарнців пива, або 5 хунтів коров'ячого масла, або 30 хунтів зерна. Виходить, що тодішній поденщик за свою поденну платню міг дістати більш усякого йому потрібного, ніж теперешній кваліфікований харківський робітник, який отримує середню по Україні заробітну платню, не кажучі вже про пенсіонерів.
Населення Харкова, живучи в своїх власних будинках, де були й садки, й огороди, жило з хліборобства, або з ремесел, або з промислів та торгівлі. Не злиденно, не погано жилося харківцям під тодішнім українським, як то кажуть, режимом, себто урядом, особливо, коли московська воєводська влада була скасована і коли й козаки, й цехові мали свій власний козачий та цеховий уряд і свій козацький цеховий суд. Не дивно, що тоді було багато зроблено, щоб розвинути і поширити й свою культуру на національному грунті. Але так було тільки у часи автономії.
Після скасування автономії швидко пішло “обрусение” Харкова і знищення його національної української культури. Харків зробився спочатку намісницьким, а потім губернським городом, з усіма російськими губерніальними установами. Разом з ними у Харкові з'явилося й російське чиновництво на чолі з губернатором, козацька українська старшина перевернулася тоді у російських дворян. Новорождене місцеве дворянство дістало від цариці Єкатерини II жалованну дворянську грамоту, а укупі з нею — владу над усією країною. У Харкові робилися дворянські з'їзди, де одбувалися вибори. Оттак з'явився у Харкові командуючий клас над усім суспільством.
Козацтво, з котрого складалася більшість населення, було скасовано і повернуто у казенних обивателів. Дуже збільшилося число чужоземців. Поширився й склався особливий стан російського купецтва, котрого у козацьку добу майже зовсім не було. Уже у кінці XVIII ст. появилися також і євреї, котрих раніше не було. Збільшилося число великоросійських ремесників — теслів, каменщиків і таке інше. Для будування університету В. Н. Каразін виписав з Петербурга чимало ремесників-чужоземців, особливо німців. Місцеві українські ремесники почали виробляти свої вироби головним чином тільки для людей простого стану і через се підупали й мусили переходити з центра міста на його окраїни. Посполіти повернуті були у кріпацтво; від поспільства усякими способами хотіло одмежуватися дворянство і не тільки з соціального, але і з національного боку.
Так було в губернії, по селах, так було і в городах, а особливо в губернському городі Харкові. На харківських ярмарках московські товари все більше та більше витісняли чужоземні й українські. Харків зробився центром просвіти і культури, але не української, а російської. Таким був і заснований у самому початку XIX ст. Харківський університет і нові гімназії, і повітова школа, і духовна семінарія. Учителі сюди приїздили не тільки з України, а і з великоросійських губерній. Колишні народні церковні школи, де трималася народня мова, були знищені й їх замінили нові, російські школи. Усе те ми бачимо у першій половині XIX ст., і уже те вело до русіфікації, цебто обрусіння, Харкова. А укупі з тим Харків перестав бути українським містом і тому, що в його населення увіходило постійно багацько переселенців з великоросійських губерній.
Населення Харкова за XIX ст. збільшилося у 20 разів, тобто на 2000 %. Таке величезне число, очевидно, не могло з'явитися від натурального збільшення, і ясно, що у Харків з 20-х років XIX ст. їшло велике переселення народа з інших місць. Вже в початку 70-х років XIX ст. ледве не половина мешканців Харкова була не тубільцями, а захожими людьми (45 %). Більш усього переселенців дала Курська губернія, потім Орловська, Московська, Калузька і інші великоросійські. По перепису 1897 р. тільки 1/3 населення Харкова (32 тисячі) була тубільцями або з Харківського повіта, остатні 2/3 (73 тисячі) були чужаками. З однієї Курської губернії було 23 тисячі чоловік, а з іншими великоросійськими губерніями Великоросія дала 33 тис. чол. Число чужоземців теж значно збільшилося: з однієї Келецької губернії прийшло 1500 поляків, з Кавказа — 1000 тамошніх мешканців, з чужих земель— 1200 чол.
Оце переселення не української людності у Харків і змінило його колишнє українське обличчя, особливо в другій половині XIX ст. Новоприхожі гості опанували містом і одсунули геть на підварки старинних тубільців, колишніх хазяїнів міста й країни, котрі здобули й кровію своєю оборонили од ворогів землю, поливаючи її своїм потом, заснували й Харків, захищали його і положили початок його промислам,торгівлі і культурі. “Воля”, котра дала багацько переселенців, нові залізниці, поширення торгівлі, нові фабрики і заводи, військо, де широко панувала русіфікація, школи, де зовсім не допускали рідної української мови,— все це ще більше поширило русіфікацію Харкова. Але все-таки треба сказати, що українська стихія серед харківського населення трималася на протязі усього XIX ст. й дожила до наших часів.
Напочатку XIX ст. Харків ще був українским містом, бо його населення у своїй більшості зберегло і свою мову, і одежу, і звичаї. І ще за часи Квітки (у 30-ті роки) справлялося у Харкові чисто українське весілля. Рейнгард у своїх споминах каже, що у 30-х роках у Харкові міщане й селяни розмовляли чистою українською мовою, мали й український побут й трималисяукраїнських звичаїв. Тримався цей побут і на Панасівці, і за Харковом, не кажучи вже про Заїківку, Журавлівку, Іванівку та інші колишні слободи.
Тільки на Москалівці, де оселилися москалі, лунала народна великоросійська мова, а в центрі і серед панства та інтелігенції взагалі панував руський літературний язик. І у кінці 70-х років XIX ст. Харків був куди більше русіфікований, ніж його повітові міста або сусідня Полтава.
А все-таки за переписом 1897 р. 25 % харківського населення признали себе українцями (45092 чол., з них 23430 чоловічого, 21662 жіночого полу), а 58 % признали себе великоросіянами. Навіть можна думати, що в дійсності людей українського походження було у Харкові значно більше, бо серед його населення родом з Харківщини було 96 тисяч, а з Полтавщини — 5 тис., з Київщини — 4,5 тис., з Катеринославщини — 2,5 тис., з Подолії — 1,5 тис., усього з українських губерній 110 тис., і хоч якась частина їх, можливо, теж була великоросами, а все-таки здається, що немало з українців просто не признали себе українцями, бо не знали, хто вони такі, а інші, поробившися свідомими перевертнями, навмисне записали себе руськими. Цікаво, що українцями заявили себе більш усього нижчі стани суспільства — військові, залізничні та домашні службовці, сільськогосподарські торговці. А коли так, то не можна казати, що навіть напочатку ХХ ст. Харків за складом свого населення був чисто “русским” містом.

Українське національне відродження у Харкові у XIX ст.
На протязі усього XIX ст., коли йшла русифікація Харкова і України, коли од українського народа, який проживав по селах Харківщини, де він складав і досі складає з себе переважно значну більшість, одірвалися цілі стани, як дворянство, чиновні люди, купецтво, взагалі інтелігенція — у ці ж самі часи почали виявлятися з сієї самої інтелігенції окремі особи, котрі щиро любили український нарід і хотіли наблизитися до його, ознайомитися з його життям, з безмірними багацтвами його поезії, з його побутом, з його мовою.Одни почали писати по-українськи і утворили нову українську літературу; інші збірали пам'ятки української історії, працювали над науковою історією української мови. Така щира любов до України утворила серед харківської інтелігенції купки й гуртки українських народолюбців; ми бачимо їх у Харкові на протязі усього XIX ст. Вони утворювалися серед молоді — учнів вищих і середніх шкіл, особливо універсітету, і серед суспільства, й значну участь у них приймали професори Харківського університету.
До цього треба додати, що Харківський університет взагалі був прихильний до українознавства і дав чимало славетних діячів на цій ниві. Він з самого початку свого існування добре зрозумів, що окрім загальної мети — утворення науки і викладання лекцій — перед ним, яко краєвим центром освіти, поставлена ще одна поважна мета — працювати на користь тієї країни, де він був заснований, для того населення, яке зробило такі величезні жертви для можливості мати вищу школу у свойому рідному краю — у Слобожанщині. Треба добре пам'ятати про те, що коли б слободсько-українське суспільство — усі його стани взагалі — не внесло б своєї жертви на університет, Харків ніяким побитом не мав би університета раніше Києва. Треба завжди пам'ятати й про жертву харківських військових обивателів слобожан — 150 десятин землі на Сумському шляху, котрі варті тепер багато мільйонів (там тепер красуються нові будинки клінік і лабораторій нового університетського городка). І Харківський університет на протязі майже 200 років свого існування багато зробив для України: для пізнання її землі, її населення; і можна тільки висловити бажання, щоб тепер - у добу української незалежності — праця університета у цьому напрямку поширювалася.
Щирим українцем серед перших професорів Харківського університету був, по оповіданню Цебрікова, Комлишинський, котрий розмовляв по-українськи, також, як і усе його семейство — батько та сестри; побут їх був також український. З професорів Харківського університета вийшов і один із славетних поетів Украйни — П. П. Гулак-Артемовський, котрий у 40-х роках XIX ст. був і ректором університета. Він писав чудовою, яскравою, народньою слободсько-українською мовою; його байка “Пан та собака”, де він виступав проти кріпацтва, мала і широке суспільне значіння. Білецький-Носенко писав, що казочка Гулака-Артемовського читалася з такою ж великою утіхою, як і “Енеїда” Котляревського, і багацько народу знало ті байки напам'ять. Другий одночасник Гулака-Артемовського Неслуховський додає до цього, що твори Гулака будили у суспільстві любов до українського народу.
Українська критика і руська літературна теж високо цінували твори Гулака-Артемовського (М. І. Костомаров, П. О. Куліш, професор Н. І. Петров, академік Н. П. Дашкевич). Треба, щоб універсітет, мінське самоврядування й українське суспільство подбали про пам'ятник над могилою П. П. Гулака-Артемовського. Щоб дати зразок чудової слободсько-української мови Гулака-Артемовського, помістимотут його переклад гетевського “Рибалки”:

Вода шумить!., вода ґуля!.. Ти ж бачиш сам — не скажеш: ні, На березі Рибалка молоденький — Як сонечко і місяць червоненький На поплавець глядить і промовля: Хлюпощуться у нас в воді на дні Ловіться рибоньки, великі і маленькі! І із води на світ виходять веселенькі!
Що рибка смик, то серце тьох!.. Ти ж бачиш сам, як в темну ніч Серденько щось Рибалочці віщує — Блищать у нас зіроньки під водою; "Чи то тугу, чи то переполох, Ходи ж до нас, покинь ти удку пріч: Чи то коханнячко?., не знає він, а сумує. Зо мною будеш жить, як брат з сестрою. Сумує він,— аж ось реве! Зірни сюди!., чи се ж вода?.. Аж ось гуде! — і хвиля утікає!.. Се дзеркало; глянь на свою уроду!.. Аж — гульк!., з води дівчинонька пливе, Ой, я не за тим прийшла сюди, І косу счисує і брівками моргає... Щоб намовлять з води на парубка невзгоду Вона й морга, вона й ківа: Вода шумить!., вода гуде!.. “Гей, гей, не падь, Рибалка молоденький, І ніженьки по кісточки займає!.. На зрадний гак ні щуки, ні лина!.. Рибалка встав, Рибалка йде, Нащо ти нівечишь мій рід і плід любенький? То спиниться, то вп'ять все глибшенько пірнає!.. Коли б ти знав, як Рибалкам Вона ж морга, вона й співа.. У морі жить із рибками гарненько, Гульк!., приснули на синім морі скалки!.. Ти б сам пірнув на дно к линам Рибалка хлюп!.. За ним шубовсьть вона!.. І парубоцькеє оддав би нам серденько. І більш уже ніде не бачили рибалки!..
Харків дав також і славетного українського письменника Григорія Хведоровича Квітку-Основ'яненка, котрий належав до звісного нам старшинського роду Квіток, що дав і слободсько-українських полковників і усяких старшин. Григорій Квітка був славним суспільним діячем у Харкові, проживаючи на Основі, і іще далеко більшу славу заслужив яко письменник-прозаїк. Тут він зайняв перше місце серед українських письменників старих часів українського письменства.
Два тома його оповідань вийшли у 1834 р. і мали надзвичайний успіх, особливо на Слобожанщині та у Харкові, бо він змалював там правдиво життя слободсько-українського селянина з великою щирою прихільністю до нього, з великим знаттям його побуту, його мови, його історії. Він не тільки любив українську народну мову, він сам думав на цій мові і писав на ній свої найкращі твори; те, що писав він по-російськи, виходило якимсь блідим і неяскравим. Не дивно, що на нього одночасні тодішні харківські письменники — Гулак-Артемовський, М. Костомаров, А. Метлинський і уся молодь дивилися, як на батька української прози.
Проф. Ізм. Ів. Срезневський, оповістивши Погодіна про смерть Квітки (помер у 1843 р.) і про його похорон, на котрий прийшов не тільки увесь Харків, але й селяне поблизьких осель, додає до сього, що Квітка був першим народним письменником на Україні. Через Квітку навіть і Харків одержав значіння літературного центра не тільки серед українських, але серед російських письменників; і ті, і другі або листувалися з Квіткою, або заїздили туди, щоб з ним познайомитися.
Велике значення мав Квітка і для гуртка молоді, котра цікавилася українством, бо він сам був немов живим українським літописцем, істориком і етнографом; великій вплив він мав і на Костомарова, і на Срезневського.
Славетний історик М. І. Костомаров учився у Харківському університеті, і під впливом українських етнографічних розвідок і Квітки сам почав писати по-українськи вірші й драми (у кінці 30-х і початку 40-х років): “Савву Чалого”, “Переяславську ніч” (драми), українські балади, переклади з Байрона, самостійні вірші. Другий учень Харківського університету А. Л. Метлинський зробився у ньому ж професором і теж разом з етнографічними виданнями (пісень) видав власні поетичні твори — “Думи і пісні та ще дещо”. Тут і власні вірші автора, і переклади з німецького, чеського, польського, сербського і словацького. Метлинський добре володів українською мовою, але поетичного талану у нього було дуже мало. Мотиви його поезії невеселі, іноді помічається вплив на нього народної поезії; є щира любов до старої козаччини, її високих могил, до степу, до батька Дніпра.
Згадаємо ще з харківських письменників тих часів про Ст. Писаревського — харківського протопопа, котрий писав під псевдонімом Шерепері і зложив оперу “Купала на Івана” і гарну розповсюджену пісню за “Німан іду” і “Писульку до Яиька Мірянського”. Петро Писаревський написав оповідання “Стецько Можебилиця”, П. Кореницький (диякон) — поему “Вечорниці”, Л. Боровиковський — вірші і байки. У ті ж старі часи розпочав свою літературну поетичну діяльність і письменник великого поетичного талану Я. І. Щоголєв, котрий у кінці свого життя видав свої твори у двох великих збірниках “Ворскло” і “Слобожанщина”.
Щоголєв був родом з Охтирки і скінчив Харківський університет, почавши писати по-українськи ще у 1843 р. Ранні вірші Щоголєва малюють старе козацьке життя на підставі народних пісень, але пісні він не брав цілком, а перетворював їх у чисті перли поезії. Щоголєв писав після Шевченка, але він непереспівував його — він досить самостійний поет. В його нових віршах, надрукованих у “Ворсклі”,— чудова поетична мова, вироблена на грунті слободсько-української і полтавської мови, але окрім сімейних згодом з'явилися у нього й суспільні, й соціальні мотиви — любов до простого, темного, бідного селянського люду і смуток за його горе. Такі його чудові вірші — “Завірюха”, “Пожежа”, “Горілка”, “Шинок”, “Хвороба”, “Ткач”. Сімейні мотиви ми бачимо у його “Вівчарику”, а в “Верцадлі”він малює нам три віка у життю українського народу і краю: вільне заселення країни й багацтво, тяжке кріпацтво і волю, котра, одначе, не дала щастя.
Щоб показати поетичний склад і чудову мову Я. І. Щоголєва, приведемо тут його “Степ”:
Іду шляхом; сонце сяє, Червоніє материнка, Вітер з травами говоре, Як зірки горять козельці. Предо мною і за мною Крикнув перепел в ярочку, Степ колишеться як море. Стрепет приснув над тернами, А затихне вітер буйний, По кущах між дерезою, Степ, мов камінь, не двигнеться Ходять дрохви табунами. І, як килимом багатим, Тихо всюди, тільки де-де, Ввесь квітками убереться, Вітерочок пронесеться, Он нагнулась тирса біла, Та на землю із-під неба Звіробой скрутив стебельці, Пісня жаворонка ллється...
Близькі відносини до Харкова мав і М. Л. Кропивницький, котрого тут і поховано з пам'ятником на могилі. У Харкові видавалися і його драматичні твори. У тих творах чудова чисто українська степова (херсонська) мова, велике знаття українського народнього життя, живий юмор, правдиві картини народнього побуту й соціальних відносин.
Міцно були зв'язані з Харковом і двоє Олександрових — батько й син. Батько писав гарні вірші з гумористичним відтінком, син — В. С. Олександров — написав драму “Ой не ходи, Грицю”, оперету “За Неман іду”, перекладав псальми на українську мову (“Тихомовні співи на святі мотиви”), видав збірник пісень, писав гарні чулі вірші. Згадаємо ще про Масловича - редактора першого українського журналу "Харьковский Демокрит" й Манжуру.
У Харкові вийшло чимало альманахів, або збірників, де було надруковано багато українських творів і праць про Україну. Першим таким альманахом був “Український альманах” 1831 року: тут помістили свої українські вірші Шпигоцький, Л. Боровиковський. У 1833 р. вийшла у 2-х книжках “Утренняя Звезда”, де ми бачимо твори Квітки (Солдацький портрет), Гулака-Артемовського, Гребінки (байки і переклад пушкинської “Полтави”), Котляревського (уламок з “Енеїди”). У 1841 р. вийшов “Сніп” Корсуна, де усі твори були надруковані тільки по-українськи; там ми бачимо твори Ієремії Галки (Костомарова), Кореницьких, Писаревського, Петренка, Корсуна. У початку 40-х років вийшло 4 тома “Молодика” Бецького, де ми бачимо українські твори одного Гребінки і велике число праць і джерел по історії України. У 1887 р. вийшла “Складка” В. С. Олександрова з таким закликом до українських письменників:
Гей, сюди ввесь люд хрещений! І безграмотний, і вчений, І великий, і малий, -. . І видючий, і сліпий!
В. С. Олександрову пощастило скласти свій альманах з творів великого художнього значіння: там ми бачимо твори Самійленка, Біліловського — переклад шилеровського “Дзвона” і дуже гарні вірші (“З Альпів”, “Дайте-бо жить”), оповідання Грінченка і Ганни Барвінок, переробки і самого Олександрова. Збірник являється доказом того, як виросла українська письменність у кінці XIX в. І справді мусила бути вже досить вироблена українська мова, коли на неї можна було перекласти шилеровського “Дзвона”. Усі оці українські твори свідчать про те, що у Харкові жила Україна, для відродження котрої й працювали сі письменники.
А разом з ними працювали над сим же відродженням України діячі української науки і культури. Тут багато було зроблено професорами Харківського університета як старих, так і наших часів.
З боку української етнографії треба згадати, що перший збірник українських пісень кн. Цертелева вийшов у 1819 р. Далі у 1831 —1832 рр. була видана у Харкові професором (потім славетним академіком-славістом) І. І. Срезневським “Запорожская старина”, 2 часті в 5 книгах, де зібрано було багацько народних дум, пісень історичних і розвідок. Дещо з сих матеріалів було потім критикою одкинуто, але взагалі збірник зробив велике вражіння на суспільство і підняв дуже угору і мову, і поезію, і історію українського народу. Про се свідчить, наприклад, українська вірша, присвячена Іеремією Галкою (себто Костомаровим) у 1839 р. Срезневському, і споминки Костомарова в його автобіографії. Щодо українського язика, то Срезневський спочатку у 1834 р. визнавав його самостійним слов'янським, а потім уже вимовлювався проти особливого українського письменства і культури.
Визначається яко український етнограф і професор А. Л. Метлинський. Він збірав не тільки тексти пісень, але й їх мотиви; бандуристи, згадує Де-Пуле, були його дорогими гостями. У Харкові у 1848 р. він видав “Южнорусскій сборник”, а у Києві у 1854 р. “Народная южнорусскія песни” — там умістилося більш 400 пісень, коли у збірнику Максимовича їх було тілько 130. А. Л. Метлинський щиро любив український язик і ставив його у ряду з іншими слов'янськими язиками, а потім лічив його вже тільки особливим “наречіем русскаго язика”.
У Харкові почав свою наукову діяльність над історією українського народа і пам'ятниками його словесності і славний історик М. І. Костомаров, про поетичні видання котрого під псевдонімом Ієремії Галки ми вже оповідали. Він написав і видав у Харкові розвідку про унію, котру, одначе, було спалено “за вредное направление”. Тоді М. І. Костомаров мусив написати, щоб зробитися магістром руської історії, нову розвідку — “Объ историческомъ значенії народной русской поезії”, де більш усього оповідав про українську народну поезію. Писав М. І. Костомаров, пробуваючи у Харкові, розвідки по українській історії, а також по історії українського письменства. Почали розробляти у Харкові у першій половині XIX в. і місцеву слободсько-українську історію — І. І. Квітка (дядько Гр. Хв. Квітки), сам Гр. Хв. Квітка, І. І. Срезневський і Харківський архієпископ Філарет. І. І. Квітка написав “Записки о Слободских полках” (X., 1812 р.), Гр. Хв. Квітка — “Історико-статистичний опис Слобожанщини” (в Харківських губернських відомостях 1838 р.), “О слободских полках” (“Современник”, 1840), “Украинцы” (“Современник”, 1841), “Городъ Харьковъ” (“Современник”, 1840). Ще треба згадати й про історичне оповідання Г. Хв. Квітки “Основаніє Харкова”. І. І. Срезнєвський склав, на підставі джерел, хоч невеличку, але дуже поважну розвідку — “Историческое изображеніе гражданскаго устроенія Слободской Украйны”. Цікаво буде нагадати тут, що й М. І. Костомаров на підставі архівних джерел склав історію Острогозького Слободського полка, але його рукопис жандарми у нього конфіскували, і там він у них і пропав.
Велике значіння мало для свого часу “Историко-статистическое описаніе Харьковской єпархій” архієпископа Харківського Філарета (Гумилевського) у 5 розділах, де зібрано багацько архівного матеріалу не тільки по церковній, але й по гражданській історії Слобожанщини. За сю поважну працю архієпископа Філарета можна вважати немов Нестором (літописцем) слободсько-української церковної історії.
У другій половині XIX ст. у Харкові ми бачимо поважні етнографічні збірки пам'ятників української народньої словесності і наукові праці з української мови, письменства та історії українського народу. На першому місці тут стоїть великий лінгвіст Ол. Аф. Потебня, самий славний з професорів Харківського університету за усі роки його існування (род. у 1835, умер у 1891 р.). Він учився у Харківському університеті, і, як сам каже, збірник українських пісень Метлинського був першою книжкою, по якій він почав учитися українській мові. Його праці з українознавства торкаються більш усього мови і етнографії. “Заметки о малорусскомъ наречіи”, “Объясненія малорусскихъ и сродныхъ народныхъ песенъ” (2 тома), критичні замітки на видання галицьких пісень Як. Головацького, на розвідку П. Житецького про звукову історію малоруської мови і інші. Він знав як ніхто українську мову і сам переклав на неї віршами частину “Одісеї” Гомера, видав вірші Гулака-Артемовського, оповідання Г.Хв. Квітки, вірші Манжури. Він стояв за самий широкий розвій усіх народностей і їх мов, включаючи сюди й український нарід. З сього боку й тепер дуже велике значіння мають його погляди на шкоду од обрусіння і, ополячення України.
Учнем О. Аф. Потебні був проф. М. Хв. Сумцов (род. в 1854 р.), котрий має дуже численні і поважні праці по історії старого українського письменства і української етнографії. По історії археології України, особливо Лівобережної, а іще більш Слободської, на протязі майже 40 років у Харкові працював Д.І.Багалій. Над історією місцевої церкви працювали професор А. С. Лебедєв і протоієрей Мик. Лащенко, а з історії місцевого мистецтва — професор Є. К. Рєдін; цікаво, що Лебедєв і Рєдін не були українцями, але щиро працювали на користь України.
Теплим словом треба згадати тут і Єфименків, з котрих покійний Петро Савич був українцем, але його дружина — Олександра Яковлевна не була українкою, що не перешкодило їй дати цінні праці по історії й правознавству України, причім майже усі свої твори Олександра Яковлевна написала власне у Харкові. Треба тут пом'янути також і про випадкові розвідки професора П. Лавровського (про українську мову), професора Зеленогорського (про Сковороду).
Торкалися України у своїх розвідках і професори інших факультетів, наприклад, природничого (Черняєв, Борисяк, Гуров), юридичного (М. О. Максимейко). Багато було зроблено для зрозуміння природи, історії, етнографії України і науковими товариствами при університеті — Історико-філологічним, Природничим. При Історико-філологічному товариству був заснований історичний архів, куди зібрана була П. С. Єфименком і Д.І.Багалієм величезна сила архівних джерел для історії Лівобережної й Слободської України і де працювало багато робітників, які розробляли історію України. Серед них треба визначити І. В. Теличенка, М. М. Плохинського і особливо талановитого і щирого українця Д. П. Міллера. Товариство видало багато матеріалів по історії і етнографії України.
У 1902 р. у Харкові одбувся Археологічний з'їзд, для котрого більш усього працював проф. Є. К. Редін і нащадком котрого явилося чотири українських музея: 1) Археологічний і історичний відділ у Музею старовини Харківського універсітету, 2) церковний відділ слободсько-української старовини у сьому ж музею, 3) Єпархіальний музей церковної слободсько-української старовини, 4) Етнографічний музей Слобожанщини при Харківському університеті, для котрого багато було зроблено проф. О. М. Красновим і О. П. Радаковою. При Харківській книгозбірні був утворений український відділ. Видавничий комітет Харківського товариства грамотності видавав, коли його головою був Д.І.Багалій, і українські книжки. Декілька років у Харкові існувало Українське товариство Квітки, потім була заснована напочатку ХХ ст. “Просвіта”.
Щодо українського мистецтва у Харкові, то, крім церковного відділу університетського музея і Єпархіального музею Слобожанщини, у Харківському міському музею було зібрано колекцію картин вельми славного художника Сергія Івановича Васильківського, де намальовані у хварбах старі українські церкви, а також колекцію портретів слобожанських діячів. В університетському Музею мистецтва існував відділ української старовини, а також були зібрані картини деяких українських художників, наприклад, Д. І. Безперчого і інших молодих митців того часу. Багато картин з української природи дали художники Ткаченко і Левченко. Слобожанщина (Чугуїв) дала нам і великого художника І. Є. Рєпіна. С. І. Васильківський залишив у спадок рідній Слобожанщині усю свою величезну колекцію картин, щоб заснувати для них Музей Слобожанщини.
Щодо українського театру, то він був у Харкові, хоч не постійним, ще за старих часів. В старі часи на ньому славився вельми талановитий український артист Соленик, якого поховано на Харківському кладовищі і було навіть поставлено на могилі пам'ятник з українським написом на ньому. Грав у Харкові у “Москалю Чарівнику”славетний російський артист Щепкін, але найбільш зробив для українського відродження серед широких мас харківського населення батько нового українського театра Марко Лукич Кропивницький, а також і інші корифеї української сцени — М. К. Заньковецька, Садовський, Затиркевич... Українське слово, пісня, український побут й життя будили любов до свого рідного серед тих українців, котрі ніколи не вживали рідної мови, але не забули її,бо чули її або на селі, або читали у книжках.
На протязі усього XIX ст. у Харкові існували гуртки української молоді, були гуртки й громадян, таких, як Д. П. Пильчиков, котрий приймав участь ще у Кирило-Мефодіївському брацтві, а потім у заснуванні Товариства ймення Т. Г. Шевченка у Львові, або О. Л. Шиманов, котрий написав цікаву розвідку про старозаїмочне землеволодіння у Слобожанщині. До речі, пригадаємо, що син Д.П.Пільчикова, видатний фізик Н.Д.Пільчиков гідно прийняв у батька естафету українського відродження і багато чого зробив для рідного краю не тільки як вчений-природознавець, а й як патріот України, зокрема, підтримував Мєндєлєєва в справі організації Всеросійського украинознавчого товариства ім.Шевченко у Ст.-Петербурзі.
Згадаємо тут й про славного земляка М. І. Драгомирова, котрий, наїжджаючи у Харківщину, розмовляв по-українськи і щиро любив Україну і її побут. Була й студентська громада за часи ректорства Д.І.Багалія у Харківському університеті, з якої вже вийшли молоді діячі українського відродження у Харкові напочатку ХХ сторіччя і в революційні роки.
Ось що заповів нащадкам Д.І.Багалій у останніх рядках своєї фундаментальної праці "Історія Слобідської України":


"Українське відродження у Харкові буде ширитися, як і по інших містах України. Не може тепер Харків одмежитися од селянського українського життя Слобожанщини і інших частин нашої неньки України. Це відродження (а не українізація) повинно бути вільним, без жодного примусу. Хай вільно проживають на Україні усі нації; хай усяка живе по-свойому, починаючи од наших рідних братів великоросіянта білорусів, бо національний грунт потрібен для кожної. А українська культура нехай шириться поміж українцями і хай про її поширення турбуються й піклуються діти України — усі, хто любить свій нарід і бажає йому добра, бо чужі за се не візьмуться. Нехайусім народам живеться вільно на Україні, але нехай нові поселенці на Україні пам'ятають, що не може бути зневажений на своїй рідній землі (як се було раніше) той український нарід, котрий заселив її, захистив од ворогів і довгі часи поливав своїм трудовимпотом. А ми, діти України, будемо усі пам'ятати великий гуманний заповіт незабутнього Кобзаря:
Роботящим рукам, роботящим умам . .
Перелоги орать, думать, сіять, не ждать— і посіяне жать. - Себто значить, що працю на, користь народа повинні вести і сам нарід, і у згоді з ним і його інтелігенція."
___________
Коли ж у вас серця телячі,
Зробіть намордники собачі.


лесана вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 3 (показать список)
Сказавших "Фууу!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 17.01.2011, 11:53   #26
Київська русинка
 Аватар для лесана
IP:
Сообщений: 3,922
"Спасибок": 4,531
Очки репутации: 0
Мнения: 6652
Доп. информация
По умолчанию Re: Український Харків-українська гордість.

Продовжуємо тему, ще й про видатних харків'ян:

Вплив творчості, прикладу особистого життя й філософських ідей чудового українського мислителя здавна відчувається в літературі. Першим вивів Сковороду В.Т.Нарєжний в романі "Российский Жилблаз" (1814), потім побачила світ повість І.І.Срезневського "Майор, майор!" (1836), де дійовою особою є філософ; а великий український поет Т.Г.Шевченко в повісті "Близнюки" вивів Сковороду в образі вчителя музики. Сковородинівські мотиви відчуваються в роздумах М.В.Гоголя, в філософських поглядах Ф.М.Достоєвського, в творчості Володимира Солов'йова (до речі, родича українського філософа по материнській линії), а також М.С.Лєскова, погляди Сковороди вивчав Л.М.Толстой.
Й, нарешті, в ХХ віці розшифрований тайнопис останнього роману М.Булгакова говорить нам знов про Григорія Савича Сковороду. Знаки, що вказують на Сковороду, розсипані в романі повсюди.
Це і ім'я Майстра ("майстром" в старовину в слов'янськім світі називали вчителя грамоти по церковних книгах, знавця біблейських текстів, само таким був Сковорода, який в 60-ті роки XVIII ст. викладав катехізіс в підготовчих класах Харківського колегіуму).
Це й деякі паралелі в постатях Майстра і Сковороди: наприклад, Майстер у Булгакова знає декілька іноземних мов (англійську, французську, німецьку, латинь, грецьку й трохи читає по-италійському). Сковорода знав стародавньоєврейську, грецьку, латинь, німецьку мови й трохи італійську.
Це й місце дії в главі "Судьба Майстра і Маргарити визначена" - все вказує на колишній Рум'янцевський музей, згодом один із будинків Державної бібліотеки СРСР (теперь - Росії), де здавна зберігаються фонди деячів культури й освіти, як на місце, де збережено спадщину Майстра. (Порівняйте: зібрання рукописів Сковороди в 1875 р. придбано Рум'янцевським музеєм у онуки Ковалинського М.І., який був другом й учнем філософа).
Це й художнє втілення в романі теорії трьох світів: земного, біблійного й космічного. Перший світ в романе показано через людей, другий - через біблійні персонажі, третій - в постаті Воланда з його супутниками. (Теорія "трьох світів" Сковороди в трактаті "Потоп зміїн" говорить про головний, космічний світ - про Всесвіт, макрокосм - і про два часткових світа: один з них - людський, мікрокосм, другий - "симболічний", тобто мир біблійний. Кожен з трьох світів має дві "натури": видиму й невидиму, для біблійного світу перша й дтуга натури співвідносяться як "знак і символ". Всі три світи зіткані із зла й добра ; світ біблійний є немов єднальний ланцюг між видимими й невидимими натурами мікрокосму й макрокосму. У людини є два тіла и два серця: тлінне й вічне - земне й духовне. Вчення про подвійну природу людини говорить про "істинних" людей як про тих, в яких "внутрішня" натура превалює над "зовнішньою". Щастя ж людини не в достатку, не в багатстві, навіть не в здоров'ї, а в гармонії душі. "Де ти бачив, або читав, або чув про щасливого якогось, який би не в самому собі носив свій скарб? Неможливо не в собі це знайти. Щире щастя всередині нас єсть". Здобути ж гармонію людина може, займаючись лише тим, що не суперечить ії природним здібностям, в "сродном труде". Прагнення ж людини по перевершення своїх дійсних потреб є , на думку Сковороди, джерело страждань.)
Це й прославлена фраза роману "Рукописи не горять!" (Сковорода, незадоволений своєю книгою "Асхань", "ожелчившися, спалив ії", а потім сталось, що список книги зберігся у одного із друзів філософа; палить свій роман про Іешуа і Майстер у Булгакова.)
Філософською моделлю образу коханої Майстра для Булгакова була теологема Софії - вічної жіночості, що походить від Г.С.Сковороди та В.С.Солов'йова, які надихались нею, почитаючі стародавнє вчення гностиків.
Це навіть і ім'я героїні - Маргарита. (Слово "маргарит"- перли -грецького походженя зустрічаємо у творах Сковороди, до того ж в контексті роздумів про жіночий початок світу, наприклад у трактаті "Вдячний Єродій". По латинському ж Маргарита - перлина).
Нарешті, досить чітко виражена в романі і сковородинівська концепція пошуку спокою, одна із головних тем його філософії та поезії. Спокій для поета-філософа втілює вічність, вічний дім, а символом воскресіння, останнього шляху до спокою є місячна дорога.
Тридцять років мандрував Сковорода шляхами України, з торбою за плечами й незмінною флейтою-сопілкою за поясом, навчав людей грамоті, співав їм свої пісні й передавав живе вчення про душу. Жодна книжка його не була видана при його житті, але це не заважало глибокій повазі до Сковороди всіх тих, хто його знав, особливо - його друзів, учнів і тих, хто коли-небудь після нього навчався в Київській духовній академії. Останні ж свої дні Григорій Савич, так само як дні отроцтва й юності, провів на Харківській землі. Легенда оповідає, що він достеменно знав про день своєї смерті, сам вирив собі могилу напередодні в парку маєтку Ковалинського, у якого гостював в останній раз, і заповідав написати на своєму надгробку коротко : "Світ ловив мене, але не спіймав". Це був останній вислов Майстра, пройнятий глибоким змістом і гумором, .

Сковорода Григорій СавичСковорода Григорій Савич
___________
Коли ж у вас серця телячі,
Зробіть намордники собачі.


лесана вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 18.01.2011, 18:59   #27
Київська русинка
 Аватар для лесана
IP:
Сообщений: 3,922
"Спасибок": 4,531
Очки репутации: 0
Мнения: 6652
Доп. информация
По умолчанию Re: Український Харків-українська гордість.

Шкода, що ні тема Харкова, ні видатних харків'ян нікого на київському форумі не зацікавила! Бачте, тільки Львів у центрі уваги! Це не справедливо, бо Харків чудове красиве місто, один з культурних центрів України, українська гордість.
ПАРЄ нагородило Харків престижною премією за вагомий вклад у культурний, науковий та освітній розвиток України, а також за зміцнення європейської співдружністі.




Харків став першим українським містом, яке одержало Премію Європи за заслуги в галузі європейської співпраці. Рішення про це було ухвалене одностайно в Страсбурзі Комісією з питань довкілля, сільського господарства, місцевих і регіональних питань Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ).
"Харків - великий культурний, науковий і освітній центр України, який веде активну співпрацю з багатьма містами-побратимами. Влада міста сприяє розширенню діалогу між країнами Західної і Східної Європи", - наголосили в Раді Європи.
Події міжнародного рівня, які "проходять в Харкові, зокрема, Харківський міський фестиваль, міжнародний футбольний турнір серед юніорів і фестиваль бальних танців, щорічно залучають значну кількість учасників з усієї Європи", - зазначили в організації.
___________
Коли ж у вас серця телячі,
Зробіть намордники собачі.


лесана вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 3 (показать список)
Сказавших "Фууу!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 18.01.2011, 19:14   #28
Київська русинка
 Аватар для лесана
IP:
Сообщений: 3,922
"Спасибок": 4,531
Очки репутации: 0
Мнения: 6652
Доп. информация
По умолчанию Re: Український Харків-українська гордість.

Цитата:
Сообщение от Wilania Посмотреть сообщение
Оффтоп:
А по темі вам, як корінній харків'янці написати нічого? Яка різниця де я живу? Чому це вас так турбує? Мені дуже подобається Харків. Ось я і вирішила відкрити про це прекрасне місто тему. Чи поливати грязюкою Львів вам приємніше?
___________
Коли ж у вас серця телячі,
Зробіть намордники собачі.


лесана вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 18.01.2011, 19:18   #29
Straygirl
 Аватар для Wilania
IP:
Сообщений: 4,245
"Спасибок": 5,850
Очки репутации: 0
Мнения: 476
Доп. информация
По умолчанию Re: Український Харків-українська гордість.

Цитата:
Сообщение от лесана Посмотреть сообщение
А по темі вам, як корінній харків'янці написати нічого? Яка різниця де я живу? Чому це вас так турбує? Мені дуже подобається Харків. Ось я і вирішила відкрити про це прекрасне місто тему. Чи поливати грязюкою Львів вам приємніше?
Оффтоп:
Wilania вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Сказавших "Фууу!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 18.01.2011, 19:21   #30
Київська русинка
 Аватар для лесана
IP:
Сообщений: 3,922
"Спасибок": 4,531
Очки репутации: 0
Мнения: 6652
Доп. информация
По умолчанию Re: Український Харків-українська гордість.

Цитата:
Сообщение от Wilania Посмотреть сообщение
Оффтоп:
До чого тут націоналісти? У вас манія? Я ж хочу всього лиш розповісти про Харків, бо вам сказати нічого, на жаль. А моральні каліки скрізь є, отже ви приєзжая?
Успенський собор Собор Сергія Радонежського Пам'ятник Остапу Бендеру (вул. Петровського) Цирк

___________
Коли ж у вас серця телячі,
Зробіть намордники собачі.


лесана вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх

Ответ

Метки
харьков, туризм

Опции темы
Опции просмотра

Ваши права в разделе

Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.
Trackbacks are Выкл.
Pingbacks are Выкл.
Refbacks are Выкл.

Похожие темы
Тема Автор Раздел Ответов Последнее сообщение
Дороги, Харьков, Кернес на помеле Основной 13 23.08.2010 20:40


Часовой пояс GMT +3, время: 21:01.


Работает на vBulletin® Версия форума 3.х.х. Copyright ©2000 - 2009, Jelsoft Enterprises Ltd.

© ForumKiev.com 2007 - 2020