Новая полиция. Реформа милиции в Украине.

- А безплатною кавою уже пригощалися? В багатьох кафе є акції для поліцейських.
- Ні, якось незручно. Та й часу нема шукати ті кав’ярні,- махає рукою співрозмовник.
Хлопці пояснюють - робочий графік у всіх однаковий: перший день – денне чергування з 9 ранку до 9 вечора (насправді ж робочий день починається о 7.45 на плацу біля штаб-квартири, і закінчується о десятій, а то і об одинадцятій вечора); наступного дня – нічне чергування – з 9 вечора до 9 ранку; а з ранку після нічного чергування і весь наступний день – вихідні.
Кава – це наш порятунок. Вночі випиваємо з напарником по 4-5 еспресо Пройшовши тримісячний вишкіл, правоохоронці вважають, що витрачати чотири роки в Академії МВС, щоб стати патрульними, немає потреби.
- Всі закони напам’ять знати не обов’язково. Найпопулярніші статті – 51-а (крадіжка), 124-та (порушення правил дорожнього руху), 130-та – водіння у нетверезому стані. Нам під час навчання розказали – де знайти інформацію і як її шукати.
Арсенал знань – завжди під рукою, - каже 24-річний Максим, і виймає із чорної папки свою підручну міні-бібліотеку: Конституція України, Адміністративний Кодекс, Кримінальний Кодекс, Правила дорожнього руху.
- А чому ви в кросівках, а не у тому взутті, яке вам видали? – питаю у патрульного, який стоїть біля воріт штаб-квартири.
- Начальство дозволяє вдягати кросівки чорного кольору, якщо форменне взуття натирає або не зручне,- пояснює він.
Знайомимось ближче. Виявляється, Сергій з дитинства мріяв стати міліціонером, і два роки працював у Державній службі охорони. Але через виснажливий графік і зарплату в 1500 гривень звільнився.
- Коли почув про набір, вирішив спробувати. І тепер батьки мною пишаються. Та і я щасливий, бо тепер відчуваю, що на своєму місці знаходжуся.
Низька мотивація – це одна із основних проблем міліції. Чи може слідчий із зарплатою 1700 гривень якісно виконувати свою роботу? Питання риторичне.

з дитинства мріяв стати міліціонером, тепер батьки мною пишаються - Ви тепер будете офіційно отримувати в чотири рази більшу зарплатню, ніж міліціонери. Заздрість колег відчуваєте?
- Ні, не відчуваю. Але бачу страх в їхніх очах. Вони бояться щось змінювати, і разом з тим, бояться опинитися за бортом,- відповідає новоспечений поліцейський.
«Ми прийшли змінити систему»

Кожен третій поліцейський – не киянин, і живе у гуртожитку. Павло Пипенко – родом із Полтавської області. Йому – 25 років, і в своїй роті він наймолодший. Незважаючи на свій вік, за високі морально-ділові та лідерські якості Павло став командиром пішої роти третього батальйону, і тепер під його командуванням – 75 поліцейських.
- Під час навчання серед курсантів провели анонімне онлайн-голосування. Нам на електронну пошту прийшла форма із запитаннями – кому із товаришів я найбільше довіряю, кого вважаю лідером і тд. Крім цього, при виборі командирів враховувалася думка психологів та тренерів,- пояснює Павло, і додає – зарплату він отримує таку ж, як і усі – вісім тисяч.
До Павла часто звертаються за юридичними консультаціями – оскільки він фаховий правознавець, то добре орієнтується у нормативно-правових документах.
- Допомагаю всім чим можу. А взагалі, моє завдання – щоб така ж кількість поліцейських, які прийшли вранці на шикування, ввечері повернулися до своїх сімей,- каже командир.
Павло пояснює - у поліції є чотири батальйони. Кожен батальйон – це 10 рот по 4 поліцейських плюс 75 чоловік пішої роти.
Піша рота патрулює у парках та туристичній зоні, а авторота – на дорогах. Найчастіше у піших патрулюваннях поліцейські ходять в парах – чоловік і жінка.
- Якщо потрібно говорити із порушником жіночої статі, або обшукати її, то це робить саме поліцейський-жінка. Пам’ятаєте, як було раніше – дівчат лапали хлопці у формі, і тягнули за коси у райвідділок? Зараз такого не буде,- запевняє Павло.
Вік поліцейських – від 20-ти до 35-ти років. Більшість із них є вища освіта, а то і дві. Майже в усіх поліцейських є водійські права. Решта ось-ось закінчать навчатися у автошколі.
- Ми враховували водійський стаж поліцейських перед тим, як визначити, хто з них піде в автопатруль. Адже на вулицях Києва орієнтуються далеко не усі. Кілька людей перейшли з автороти у пішу оскільки відчули, що не почувають себе за кермом дуже впевнено,- додає командир третього батальйону Віталій Латишев.
- Поліція дала нам шанс отримати хорошу роботу без зв’язків та родичів. Ми прийшли сюди, щоб змінити систему. На нас дивляться як на частину Європи. Ми не маємо права розчарувати людей, - підсумовує Павло і дає команду підлеглим зустріти мене у центрі міста і поспостерігати за їх роботою.
Поліцейські на Хрещатику

За Хрещатиком слідкує чотири патрулі. Основні проблеми цієї зони – незаконна парковка, жебрацтво та бомжі.
Двох піших патрульних я впізнаю здалеку – вони жваво розмовляють із таксистом, який незаконно припаркувався на перехресті Хрещатика і Богдана Хмельницького.
- Тут паркуватися заборонено,- каже дівчина-поліцейський.
- А чому це? Ви повинні довести мою вину,- самовпевнено відповідає таксист.
Поліцейські цитують статтю із Правил дорожнього руху та видивляються – в скількох метрах від перехрестя стоїть автівка. Таксист виявився хитрим – і від’їхав на кілька метрів від перехрестя. Втиснувся в рамки закону.
- А тут уже можна стояти, - каже він, отримуючи явне задоволення від своєї маленької перемоги.
- Добре. Стійте тут. Гарного вам дня!
Під час розмови із порушником патрульний натискає на чорну кнопочку на невеличкій прямокутній відеокамері, яка прикріплена до лівої верхньої кишені її куртки. У приладі є картка пам’яті на 32 гігабайти – це дозволяє безперервно знімати відео протягом 9-ти годин.
Таксисти – окрема каста. Підковані добре, і їх хлібом не годуй, дай тільки посперечатися. Просто мозок виносять - Таксисти – окрема каста. Вони ж постійно в дорозі, підковані добре, і їх хлібом не годуй, дай тільки посперечатися. Просто мозок виносять. Але у нас як докази вини порушника є відеофіксація та фото. В даній ситуації зображення я передам в базу даних – хай колеги перевірять – чи є у таксиста дозвіл на перевезення людей, чи документи у порядку,- говорить мені дівчина у формі, фотографуючи номерні знаки та місцерозташування автомобілю.
29-річна киянка Ніна Павлюк і 23-річний кримчанин Мемет Арпатжиєв патрулюють на Хрещатику кілька тижнів, і вже встигли потоваришувати з усіма місцевими продавцями, музикантами і бомжами.
- Опору ніхто не чинить. Безхатьченки нас знають в обличчя, вітаються, честь віддають, і навіть допомагають – самі підходять до своїх «колег» і кажуть: «Вася, не спи на лавочці. Тут – поліцейські. Краще сховайся у дворі»,- розповідає з посмішкою Ніна.
До речі, дівчина за освітою – бухгалтер. Перед тим, як піти на навчання у «поліцейську академію», вона працювала в Національному університеті оборони України імені Черняховського, адже військова тема їй близька – батько служив у морфлоті, і що таке дисципліна, вона знає дуже добре.
- Попереднє місце роботи було безперспективним з кар’єрної точки зору. Та й сидіти на одному місці я не люблю. А зараз за день стільки всього надивлюся, море вражень! А віра людей в нашу службу надихає працювати ще краще,- каже дівчина.
Спостерігаючи за роботою патруля, стає очевидним, що фіксація порушень серед мажорів та чиновників приносить поліцейським неабияке моральне задоволення. Ось біля зупинки маршрутки припаркувався новенький чорний позашляховик. Мемет нахиляється до вікна, представляється, і просить відїхати. Пузатий чоловік за кермом показує посвідчення з емблемою «МВС».
- А навіщо ви мені своє посвідчення показуєте? Я вам можу таке саме показати. Будь ласка, заберіть машину,- незворушно каже Мемет.
Автівка слухняно від’їзджає.
- От уже ці чиновники ніяк не відвикнуть своїми ксивами світити. Ну нічого – ще трохи, і, хочеш-не хочеш, будуть себе поводити по-іншому,- з посмішкою додає Ніна.
Її оптимізм передається і мені.
Поліцейські уже звикли спілкуватися із мажорами на мерседесах, і ставляться до них холоднокровно.

Типовий бізнес для центру – незаконні парковки. Ось на горизонті – псевдопаркувальник в потертій оранжевій жилетці. Він впевнено маніпулює залізними стовпчиками, визначаючи вільні місця прямісінько на тротуарі Хрещатика, який дорожнім знаком позначений як пішохідна зона.
Поліцейські вирішили розібратися, хто дав йому дозвіл тут командувати.
- Ви яку організацію представляєте?,- питає Мемет.
- Я – активіст. Допомагаю людям паркуватися,- активно пояснює він, і, побачивши недовіру в очах поліцейських, додає. - Це парковка фірми, що знаходиться ось у цьому будинку. А ще половина машин – це власність працівників Печерського суду. Тільки ви нікому не кажіть – то я вам по секрету сказав,- намагається задобрити поліцейських паркувальник.
- Ясно. А грошову винагороду ви за це отримуєте?
- Я таксу не називаю. Хто скільки дасть, стільки і беру.
У помаранчевій жилетці нелегальний паркувальник. Називає себе "волонтером"

Щоб перевірити отриману інформацію, йдемо до офісу консалтингової фірми, яку назвав паркувальник. Тутешній юрист поводить себе дуже впевнено і відмовляється показувати документи на парковку, вимагаючи письмовий запит. Але ще до офіційних звернень стається диво - металеві стовпчики кудись зникли разом із паркувальником.
Мемет зізнається, що по натурі дуже добрий, і виписувати адмінштрафи йому не подобається. Але, як показує практика, іноді виховних бесід недостатньо для того, щоб порушник не пакостив повторно.
Водій припаркувався в забороненому місці, після прохання поліцейських змінив свої номери. Намагався втекти від поліцейських, але потім вибачився, і отримав письмове попередження.

За півгодини його авто знайшли за 300 метрів усе з тими ж номерами. Тепер платитиме штраф 450 грн.

- Стільки відмазок від водіїв за день наслухаюся – то жінка народжує, то кішка померла, то нога заніміла… Просто ходячі анекдоти! Настрій дуже підіймають!,- каже, сміючись, Ніна після чергової розмови із симпатичним водієм, який попросив 5 хвилин постояти біля модного бутіка – туди якраз побігла його дівчина. – Бачите, які вони зі мною люб’язні? Це тому що я дівчина.
До речі, у пішій роті – повна гендерна рівність. 50% особового складу складають дівчата. А от в автороті 80% поліцейських – чоловічої статі.
- Підіть підстра---те напарника. Щось таксист дуже напористий,- раптом звертається до нас хлопець в джинсах і футболці, а потім представляється. – Тарас, Моніторингова служба.
Виявляється, за тим, як виконують свої обов’язки поліцейські, слідкують працівники спеціальної моніторингової служби. Вони одягаються у звичайний одяг і нічим не відрізняються від перехожих.
- Моя задача – не сварити і критикувати, а допомагати поліцейським краще працювати,- каже Тарас. – Тобто, я намагаюся підказати колегам, що робити, якщо у них виникають труднощі.
Це називається – нова філософія правоохоронних органів.
Спрага – ніщо! Імідж – усе!

Поліцейським заборонено носити з собою пляшку із водою. Мемет і Ніна знайшли вихід із ситуації – вони залишають воду у холодильнику із морозивом, яке продається на вулиці. Втім, роботи у поліцейських так багато, що дійти до місця дислокації пляшки не вдається протягом кількох годин.
Під час літньої спеки весь день провести на вулиці було б неможливо, якби форма була жарка. Поліцейські переконують – незважаючи на те, що тканина, з якої пошита форма, темного кольору і цупка, в ній не жарко. І справді, я у своєму легкому літньому платті. Здається, страждаю від сонця більше, ніж Ніна у футболці і кителі.
- Форма американська. В точнісінько такій же служать поліцейські у Нью-Йорку,- каже Павло. – Я перу при температурі 40С. Але був взагалі фантастичний випадок – колега замазав форму у фарбу для відбійників, і зміг її відмити звичайною холодною водою!
Поліцейських вчили - що вони мають виглядати охайними та зібраними. Перуть та прасують свою форму самі. Командири пильнують – щоб вночі темні окуляри не вдягали поверх кепки, а китель не носили в руках, а залишали в машині.
дивимось на годинник. Уже 15.00, а ми ще не обідали Після численних виховних бесід із горе-водіями, дивимось на годинник. Уже 15.00, а ми ще не обідали. Ніна просить начальника відпустити їх на законну 40-кахвилинну перерву.
Йдемо у «Здоровенькі були». Аж тут бачимо табличку біля сусіднього пабу «комплексні обіди за 21 гривню». Дешево! Ще не встигли зайти, аж тут Ніна зупиняється:
- Зажди, а що громадськість про нас подумає? Як це буде виглядати – що поліцейські у пабі сидять? Ні, не можна сюди йти. Давай у «пузату».
Та не встигли ми пройти і сотні метрів, як у підземці біля входу в торгівельний комплекс «Глобус» поліцейські помічають кількох юнаків, що палять прямісінько під знаком «паління заборонене».
- У них тут мов медом помазано. Раніше стояли урни із металевими решітками, що так і манили стати і покурити. За нашим проханням адміністрація урни прибрала. Так вони тепер недопалки у кутках кидають,- бідкається Мемет.
Щойно розібралися із курцями, як побачили вагітну жінку, яка сиділа із пластиковою склянкою на бетонних сходах біля метро. Поліцейські підійшли до неї, і перше, що вони сказали, стосувалося не жебрацтва, а її здоров’я.
- Не сидіть на холодній плиті, простудитеся,- звернулася до неї Ніна.
Очі жінки округлилися. Вона не вимовила і слова. Аж раптом до нас підійшов беззубий чоловік у потертих штанях, сорочці і піджаку, і почав говорити із жебрачкою угорською мовою.
- А ви, пробачте, хто?,- здивовано запитав Мемет у нього.
- Я..? Просто перехожий. Я бізнесмен, не хвилюйтеся. Ця жінка каже, що розуміє російську мову, і має документи.
Беззубий бізнесмен? Навряд чи. Скоріше за усе, він – шеф жебрацької братії підземки на Майдані. Це зрозуміли і патрульні, проте документів у нього не попросили.
Жінка повела нас до бабусі, яка сиділа на інших сходах. Бабця витягнула із кишені потріпаного халату хустину, в якому знаходився паспорт жінки.
Дивимося одинадцяту сторінку. «Прописана в місті Берегове Закарпатської області». Вулиця та будинок не вказані.
- Тут вам сидіти не можна. Жебрацтво заборонене законом. Ідіть краще відпочиньте на лавочці,- схилилася до дівчини Ніна і віддала їй документи.
Відстань у 400 метрів від місця патрулювання до кафе зайняв у нас годину.
Поліцейські підійшли до жебрачки, і перше, що вони сказали, стосувалося не жебрацтва, а її здоров’я.

Тепер зрозуміло, чому більшість поліцейських надає перевагу фаст-фуду.
Після обіду сідаємо на кілька хвилин у тіні. Перехожі зупиняються і задають одні і ті ж питання: чи не жарко у формі, чи справжній у них пістолет, скільки набоїв у ньому, і чи можна сфотографуватися.
Аж тут до нас підходить грузин і починає ділитися спогадами про реформи Саакашвілі.
- У нас раніше був великий сором, якщо хтось із родичів працював в міліції. А після реформи – це гордість. Приємно бачити, що Україна рухається у цьому ж напрямку,- каже він підбадьорливо.
Поліцейським приємно це чути.
Я ж, незважаючи на півгодинну перерву, вже не можу посміхатися. Ступні болять так сильно, що я розумію – моє патрулювання на сьогодні завершено.
- То ви просто не звикли. Я відчуваю втому лише в той момент, коли здаю зброю. Повільним кроком йду додому. І коли на кухні заварюю чай, то сил навіть на розмови немає. Говорить в основному мама,- розповідає Ніна.
Сильна жінка. Своїм прикладом показує, що у поліцейських немає статі.