Я люблю Киев

КИЕВСКИЙ ФОРУМ
КУЛЬТУРНОГО ОБЩЕНИЯ
FORUMKIEV.COM
Правила Новое Вопросы Ссылки
КИЕВ ПОГОДА ИСТОРИЯ ТУРИСТУ
N-728-MI-2
Вернуться   Киевский форум > Як тебе не любити, Києве мій... > Справочная Киева > Справка > Районы Киева

Праворуч проспекту Перемоги

Ответ
 
Опции темы Опции просмотра
Старый 17.07.2007, 15:22   #1
Приписанный
 Аватар для Oktolom
IP:
Сообщений: 413
"Спасибок": 80
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
- Автор темы - По умолчанию Праворуч проспекту Перемоги

ПРАВОРУЧ ПРОСПЕКТУ ПЕРЕМОГИ


Продовжуючи уявну мандрівку уздовж колишнього Брест-Литовського шосе, цього разу рухатимемось праворуч від повітрофлотського мосту до Святошина.

У попередній публікації ми вже згадували, що селище Шулявка, або Шулявщина поділялося на ліву, повітову, і праву, міську частини. Як ут*ворилася остання?

В 1851 році за наказом Миколи І місто одержало велику ділянку землі між Старо-Житомирською дорогою (вул. Пархоменка). Брест-Ли*товським шосе і сучасною вулицею Косіора. Вона займала понад 409 десятин і охоплювала територію нинішніх вулиць Шолуденка, Кравченка, Коперника, В Васнлевської, Шулявської, Галі Тимофєєвої та інших. Заселяти ії почали у З0-40-х роках Жителі самі захоплювали землю, без документального оформлення. До 1875 року, коли їх вперше було покладено на план, тут налічувалося вже 82 садиби.

Із згадуваних майже 410 десятин 155 відводилося під площу для військових навчань, 94 - під шляхи і 160 - під забудову. Але земля не продавалася у власність, а тільки здавалася в оренду. У 1886 році міська дума затвердила назви шулявських вулиць і провулків (Брест - Литовське шосе, Шосейний, Овражний, Піщаний, Фабричний, Кривий провулки та ін.) і звернулася до Міністерства внутрішніх справ з клопотанням про включення правої Шулявки в міську смугу. 1892 року Олександр III 'затвердив таке рішення.

Далі праворуч від шосе міститься один з наймальовничіших куточків, де тепер зоопарк. Створений у 1908 році активістами місцевого товариства любителів природи, він був спочатку на території Ботанічного саду. З часом колекції збільшувалися, в основному за рахунок приватних подарунків. Так, художник С. І. Святославський тільки у 1909 році прислав два вагони тварин з Центральної Азії та Туркестану. Багато експонатів передав володар знаменитого заповідника Асканія-Нова Ф. Є. Фальц-Фейн. В 1911 році зоо*логічний сад уже налічував 175 видів тварин і птахів, тут побувало понад 73 тисячі відвідувачів. А територія була замалою.

Кінець кінцем дума виділила для зоосаду п'ять десятин Художник - садовод Зайдак склав план, а архітектор Боб-русов — проект будівель. Відкриття нового зоосаду відбулось у 1914 році. Він мав кілька відділів, У зоологічному збирали ті види тварин, яким загрожувало винищення, ботанічний відділ влаштував «альпійську гірку» для гірських рослин, етнографічний мав "українську хату" — садибу з будівлями, садком і тваринами, що мала значну художню й етнографічну цінність На учбово-показовій пасіці читалися лекції і давались консультації, на показовому городі працювали учні міських училищ Педагогічне значення зоосаду полягало в тому, що він був навчальво-допоміжним закладом для наочного викладання природознавства.

Поруч із зоосадом розташувався Пушкінський парк. В 1897 році місто одержало тут земельну ділянку. Через два роки, у зв'язку із 100-річчям з дня народження великого поета на пропозицію голови садової комісії думи С. В. Ро-мішовського цю ділянку перетворили в парк і назвали його Пушкінським. Оголосили конкурс на кращий проект. Та тільки 1901 року головний садівник міста І. О. Жуковський спланував парк.

Почалася велика підготовча робота: створення ігрових майданчиків для дітей, занять спортом, павільйонів, альтанок. буфету, кондитерських, фонтанів, алей тощо. На площі 2 десятини створили розсадник на 100 тисяч саджанців для майбутньої посадки. Вирішили, щоб дерева в парку посадили діти. Заздалегідь підготували дві тисячі ям і стільки ж саджанців — їх подарували відомі садівники Крисбер і Вессер. 19 жовтня 1902 року відбулося свято. Трамваї привезли понад тисячу учнів з 53 міських училищ. Дітям подарували брошури «Дерево і його життя» та «Дерева і їх користь». Під звуки військових оркестрів у присутності «батьків міста» почалася робота. Пригощала дітей адміністрація політехнічного інституту — м'ясом, хлібом, пирогами, яблуками, чаєм та квасом. Так починався Пушкінський парк...

Кияни добре знають будинок на розі вулиць Саксаганського та Комінтерну, на якому зберігся напис «Юротат». Це значить Южно-Российское общество торговли аптекарскими товарами». В 1894 році то*вариство одержало одну десятину землі поруч з Пушкінським парком і побудувало там свій склад.



Там, де зараз розмістилася кіностудія імені О. П. Довженка, був іподром Київського заохочувального скакового товариства, так зване «Бігове коло». Відкрили його 27 серпня 1906 року. У 1910 році кияни вперше побачили тут польоти вітчизняних авіаторів С. Уточкіна, О. Кудашова га інших

Неподалік від перетину шосе із Старо-Житомирською дорогою був глибокий яр, по якому протікав струмок Сирець Ближче до шосе розташувалися казенні хутори Хмелівщина та Сеньківшина. У 1859 році ці хутори площею близько 52 десятин Олександр II надав у довічне і потомствене володіння Київському, Во*линському та Подільському генерал-губернатору князю І І. Васильчикову. Так виник хутір Васильчики — зараз приблизно там парк імені XXII з'їзду КПРС.

У 1866 році на прохання княгині К. Васильчикової цар дав згоду на заснування Київського Свято-Троїцького монастиря, архимандритом якого став багатий купець з Полтавщини Іван Іриниченко, він »е отець Іона, через що й монастир називали Іонівським. Отець Іона прожив 110 років (1792—1902). Оскільки княгиня Катерина була його духовною дочкою, то вона заповіла Васильчики монастирю.

Неподалік був розмішений хутір, який з 1821 року належав княгині К С. Кудашовій, а з 1862 року — дворянину В. Т. Волейку. Звідси назва — хутір Волейко, або Водейків. Нині тут парк імені 40-річчя ВЛКСМ.

Між хуторами Васильчики, Волейко та Нивки, уздовж окружної залізниці, понад Сирецьким яром розташувався хутір Дігтярі. Приблизно це територія сучасних вулиць В. Піка, Бауманської, Кирпоноса, Черкаської, Калинової Хутір уnворено в 1819 році, коли тут оселився з родиною селянин Василь Дігтяренко, який одержав цю землю від громади села Біличі Через півстоліття тут проживало вже кілька сі*мей, усі на прізвище Дігтя-ренко.

Назва хутора Нивки часто згадується в документах середини минулого століття, Урочище знаходилось у сосновому лісі, за півтори версти від шосе, а сам хутір — ближче до магістралі. У 50—60-х роках на греблі Нивка було кілька млинів, а пізніше з'явилися розсадник садівництва Крисбера, трамвайне депо, сад з рестораном «Ельдорадо». Значна частина сучасних Нивок належала військовому відомству, тут містилися табори та стрільбище. Хутір і урочище Нивки до складу Києва увійшли в 1921 році, а Дігтярі — в 1923.

Праворуч Брест-Литовського шосе, на стику Святошина і Сирця в 1912 році почалося будівництво військового аеродрому. Збудували шість ангарів, розрахованих на два літаки кожний, 27 серпня 1913 року на Сиренькому аеродромі військовий льотчик П. М. Нестеров уперше в світі виконав на літаку «мертву пет*лю» у вертикальній площині.

Давно зникли старі київські околиці - хутори й селища На їх місці нові житлові масиви, промислові підприємства, парки. За рахунок приєднаних селищ територія Києва значно зросла. Якщо за тридцять років (1864-1894) територія міста збільшилася усього на 3 квадратних кілометри, то за наступні тридцять років — майже на 400 квадратних кілометрів!
Oktolom вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 2 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх
Старый 10.12.2010, 22:39   #2
Ну а где же еще?
 Аватар для Minerva
IP:
Сообщений: 1,232
"Спасибок": 3,667
Очки репутации: 0
Мнения:
Доп. информация
По умолчанию re: Праворуч проспекту Перемоги

Садиба Кониського по Бібіковському бульвару, 38
зараз на цьому місті можно побічити готель "Експрес" та залізничні каси, а замість памятника графу Бобринскому ми побачимо Памятник Щорсу


Саме за памятником Бобринскому можно побачти вид на садибу Кониського
Сусід аптекаря Фроммета по Бібіковському бульвару Олександр Якович Кониський народився 6 серпня 1836 р. в хуторі Переходів Ніжинського повіту Чернігівської губернії і походив зі старовинного, але збіднілого дворянського роду. Втративши на сьомому році життя батька, він рано відчув на собі важку долю сироти. У дев'ять років Олександра віддали до парафіяльного училища у Ніжині, потім - до Чернігівської гімназії.

Пізніше у журналі «Киевская старина» про цей період було написано: «Тут йому довелося зазнати перших гіркот за свій потяг до вищих вибухів людського духу: гімназичне начальство угледіло його зіпсованість у тому, що він пише вірші малоросійською мовою, й у підсумку він опинився за порогом гімназії. Спроба продовжити освіту в Ніжинському дворянському училищі та ліцеї також завершилася невдачею».

1854 року Кониський влаштувався на службу до Полтавського суду, не залишаючи надій поповнити свою освіту самостійною працею. Невдовзі він розпочав літературну та журналістську діяльність, брав активну участь у створенні недільних шкіл, пропагував і захищав права української мови. У 1858 році Кониський опублікував в журналі «Театральный и музыкальный вестник» першу свою замітку про італійську оперу в Полтаві, в газеті «Черниговские губернские ведомости» помістив під псевдонімом О. Перебендя перші свої вірші. Але 1863 року внаслідок доносу співробітника був звинувачений у сепаратистських ідеях і засланий спочатку до Вологди, а потім до Тотьми. Повернутися на батьківщину дозволили у 1866-му, і він мешкав у Воронежі, Єлизаветграді. Вобринці, Катеринославі.

У 1872 році Олександр Якович дружиною Марією Олександрівною перебралися до Києва. Тут у них народилися Ольга, Наталія, Георгій, Надія. Сім'я зростала, й у 1878-му Кониські придбали на Бібіковському бульварі садибу нащадків князя Баратова, що праворуч межувала з аптекарем Фромметтом. У лютому наступного року колезький реєстратор О. Я. Кониський був обраний на чотирирічний термін гласним міської думи, а міським головою за результатом тих виборів став професор Г. І. Ейсман. Інший гласний і теж професор університету О. Ф. Кістяковський записав 29 серпня 1879 р. у своєму щоденнику про колегу по думі:

«Був у мене Кониський. Я вважаю його поки людиною порядною, хоч і мало його знаю. Він вважається з крайніх, у чому я сумніваюсь. Я його підтримував на виборах в упевненості, що він може бути корисним для міста. Це починає виправдовуватися. Він зробив нетактовність одну: підтримував конституційну поправку Куперника. За те, а також за свою невгамовну діяльність в думі він мав вже задоволення два рази потрапити до доносу. Чертков, генерал-губернатор, першого разу отримав донос про нього та інших від Гюббенета, поліцмейстера, другого разу від Гессе, губернатора. Поки доноси відносно його взято до уваги. Останній донос надійшов після одного засідання думи. У ньому сказано, що деякі гласні вважають його діяльність шкідливою. Одне з двох припущень: донос зроблений або Ренненкампфом, або Ейсманом».

24 вересня - наступний запис: «Кониському загрожує заслання. Генерал-губернатор зажадав його справу. Він вживає заходів проти біди, що загрожує; але не певен в успіху».

29 листопада: «Теперішній міський голова Ейсман, будучи злим на Кониського, одного з постійних протестантів у думі, людину, який шукає загального блага, так, принаймні, нині, а що потім і за себе не ручаюсь - перед від'їздом своїм за кордон, влітку, став донощиком на Кониського перед губернатором Гессе. А цей мудрець - тупий як сивий мерин - зробив донос Черткову». На наступний термін, у 1883-му, ні Кониський, ні Кістяківський до складу думи не були обрані.

У березні 1899 році Олександр Якович з Марією Олександрівною продали свою садибу, у якій вже були два кам'яні та один дерев'яний будинки і ще окремі господарчі приміщення, відомому київському фотографу Францу де-Мезеру та його дружині Аліні Адамівні. Замість Бібіковського бульвару Кониські придбали будинок на вулиці Маріїнсько-Благовіщенській.

1898 року у Львові побачив світ перший том дослідження О. Я. Кониського «Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя», а в Одесі тоді ж вийшла та сама праця російською мовою під назвою «Жизнь Украинского поэта Т. Г. Шевченка». Загалом бібліографічний покажчик окремих видань та публікацій Кониського, написаних лише українською мовою, опублікований журналом «Киевская старина», займає 20 сторінок. А ще він є автором слів «Молитви за Україну», яка звучить на музику Миколи Лисенка:

Боже, великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.

Олександр Кониський помер 29 листопада 1900 р. і похований на Байковому кладовищі.

Джерело: "Київські мініатюри", т. 6, К., "Купола", 2007 рік
Minerva вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 2 (показать список)
Ответить с цитированием Вверх

Ответ

Опции темы
Опции просмотра

Ваши права в разделе

Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.
Trackbacks are Выкл.
Pingbacks are Выкл.
Refbacks are Выкл.

Похожие темы
Тема Автор Раздел Ответов Последнее сообщение
300-річчя Полтавської битви і 350-річчя перемоги під Конотопом. boroda Основной 2 24.11.2013 16:19


Часовой пояс GMT +3, время: 01:09.


Работает на vBulletin® Версия форума 3.х.х. Copyright ©2000 - 2009, Jelsoft Enterprises Ltd.

© ForumKiev.com 2007 - 2020